На схилах і полянах Рабинця Шумеєві вівці впізнали свої родові володіння. Від полудня сонце раптово розпеклося, а в котловинах не було ані найменшого вітерця, тож вівці повністю віддалися урочистій спільноті. Господарі і храмові гості шанували овечу літургію. Ніхто до них не підходив, а якщо хтось і дивився на них здалека, то лише крадькома, із усмішкою захоплення, немов повертався до давнього спільного святкування, до суцільної весни.

Бо нераз уже змалку пастушки вкладаються під сонцем до такого ж сну разом з вівцями. Сплять так одні на других, одні під другими, як на живих подушках. Таким чином ще до стрижки, до прядіння і мотання, і до ткання вовни, діти чимало дізнаються про вовну. Бо в такому сні вони довірливо тримають овець за шию, за ноги, за кучері. Тоді вони дізнаються ще й про те, що вовна тягнеться і закручується в тому самому ритмі, що й овечі роги. А прокидаючись і уважно приглядаючись, переконуються: де роги прямі — там пряма й шерсть, у якої вівці роги хвилясті, у тієї й вовна хвиляста, а в якої роги круті, в тої і вовна закручена.

Шепоти й бажання

Серед гостей мужчин було небагато, в основному через те, що збиралися до полонинського ходу, або поспіхом веснували. Але за всіх мужчин вистачало й одного найважливішого, неабикого, і не кого іншого, як самого голови великого Жабйого, самого війта і то такого, якого пани і міщани геть аж з-поза далекої Коломиї і з-поза Станіславова назвали губернатором Жабйого.

Поки-що напливали переважно самі жінки, одягнені з огляду на свято пишно і навіть тяжко. Жінки, матері, сестри і доньки бутинарів, зрештою ті, і то переважно молоді, яких хто встиг запросити.

Здавна добре відомо, що на пастуших стаях не можна наближатися до жінок, а також зачіпати їх навіть жартома не можна, оскільки неминуче дикий звір почне зачіпати худобу і хапати її так, що перехочеться зачіпок і жартів. Зрештою без гучних заборон лунає над стаями стара правда, шептана порада, щоб навіть не думати про жінок. А на бутині, особливо взимку, ще суворіше, бо з туги виповзає бісиця, появиться у постаті жаданої жінки, заведе відразу на саме дно зими. Жінок не можна зачіпати тим більше, якби вони випадково опинилися на бутині, ані гратись з ними свавільно, бо відразу ж колода зачепить і розтрощить кості або розіграються підземні води, розвалять гать, знищать роботу або й налетять уночі на саму колибу.

Як керівник вирубки Кузімбір Білоголовий, званий переважно Вітроломом, особливо пильнував, як тільки міг, молодих жаб’ївців і їхніх брудних язиків, щоб вони не спричинили чогось жахливого, ставив навіть обмеження для думок. Хоч з труднощами, але йому очевидно це вдавалося, бо попри зачіпну зиму і несподівану відлигу, ніщо не зачепило ані не наскочило.