Та інша справа після завершення робіт, свято підчас храму це вже інший реваш. Це випробовування за допомогою танцю, так як є камінь, яким випробовують золото: навстіж брами, вверх засови, нехай танцюють води! Це випробовування, чи людина без петлі і без палиці може бути людиною. Може ще й таке випробовування, чи руку можна допустити до різьби, чи нехай краще завжди займається коруванням. Нехай один з другим стискають дівок і молодиць у танці, нехай йому голос заіржавіє від галайкання, нехай постоли потріскають від танцю, нехай він сам впаде від втоми і хай потім спить, як камінь, адже він людина! Бо інакше, якщо він занадто увійде в смак, а через це забуде про звичаї і пристойність, то краще йому буде, щоб назавжди залишився в ярмі. Для такого найкориснішим буде, якщо наступного дня після храму піде відразу до криміналу, щоб протверезитися, для того, щоб не було запізно. Лісові свята не часті, а тому ображати пристойність ще більш варко. У лісі людина лежить на сумлінні дуже низько до землі так, немов сховалася у глибокий мох. Краще нехай відразу провалиться, бо потім її вже ніщо не врятує від колоди, від повені, від лавини. Та найгірше те, що й інших втягне в небезпеку, бо раптові повені і лавини не мають часу, щоб на себе зважати, а люди зважають один на іншого.

На звістку, що наближаються гості, всі, хто живий, вибігли до потоку. Томашевський зі своїми приятелями стали двома шеренгами, щоб привітати жінок, які прибували. Одні їхали верхи, інші, йдучи пішки, тягнули з зусиллями за вуздечки впертих чи смикали лякливих коней, і тому ті, що йшли пішки без коней, нераз переганяли інших. Попереду їхала ґаздиня Бомбиха з Кочєрища у віці, сказати б, від двадцяти до п’ятдесяти років, присадиста, вайлувата, з сивими вицвілими очима, глибоко посадженими у випуклих очних ямах. Її доганяла і переганяла Катерина Білоголова, жінка Вітролома з дитиною на руках, статна і висока, з особливо стрункою шиєю, випрямлена і сильно стиснена в поясі широкою крайкою. Колихалася у широких стегнах. Ясьо і його компаньйони зайнялись своєю святковою спеціалізацією. Наче ґмінні таксатори вони все це оглядали і оцінювали то пошепки, то вголос. Ґенсецький пробурмотів до Яся:

— Бомбиха бомбистіша від свого Бомби.

Бомбиха щось почувши або відчуваючи погляди, примружила очі так, ніби вийшла з темряви на світло. Ясьо пробурмотів голосніше, оцінюючи більш детально:

— Надутий черепок на черепку, голова без шиї, ноги закінчуються швидко, тільки саме пузо і ведмедячі лапи.

Звернув теж увагу на Білоголову, бурмотів прихильно: