— Зате ось ця запрошує непогано, місця на дюжини бахурів, добре, що Вітролом втік на бутин, бо дев’ятеро дітей вже досить.

— А так, — сміявся Ґенсецький, — така, як ця, то може родити щомісяця, а Вітролом зовсім змарнів би.

Бомбиха проїхала швидше боком, наче крадькома, безпорадно відвертаючи голову від таксаторів. Білоголова проходила повільно, її вітали голосно і чемно. Але відразу по тому стало гамірно і компаньйонам стало важче оцінювати. Вони зупинили свої погляди на якійсь чорнесенькій жаб’ївці, не некрасивій, але блідій і з кругами попід очима. Не зважаючи на шепоти і втупивши очі в землю, вона пробігла під носом у компанії взагалі не вітаючись. За групою старших жінок, з якими компанія віталась ввічливо і без оцінювання, ступала міцно, як хлопець, десь шістнадцятилітня племінниця Білоголової, Палагночка Сліпенчук із Криворівні із задиристою дещо розвіяною світлою гривкою над чолом, з блискаючими очима, з кругленькими, немов легко підпухлими литками, як щічки у добре годованих дітей, і з досить породистими грудьми, випнутими уперед. Вона зґрабно перескочила через потік і, зовсім не поступаючись, дивилася виклично, очікуючи, що компанія відступиться.

— Хвалиться цицьками, — сказав досить голосно Ґіжицький, — а може позмагаємось, хто міцніший?

Палагночка звабно засміялась і пригрозила малим кулачком:

— Ей, не намагайся!

— Спробуй, спробуй, — заохочував Томашевський.

Ґіжицький вхопив Палагночку за талію. Вона зупинилась, сперлася міцно на ногах і одним рухом кинула його на землю. І сама похилилась, майже падала, але випростувалась і ступала міцно далі.

— Бачиш, Ясю, це через тебе, не гнівайся, Палагночко, — говорив добродушно Ґіжицький, підводячись і обтріпуючи штани, а Палагночка повернулася з посмішкою:

— А може Ясьо хоче спробувати?

Томашевський прийняв виклик і вони почали вовтузитись, а в цей час інші жінки, проминаючи їх, йшли далі. Вже майже повалив Ясьо дівчину, вже майже падала, але раптом вирвалась, відскочила, випростувалась і насварилась:

— Ти, бабнику пустий, гадаєш, що тут Жаб’є, — скочила на нього, як кіт, і з усієї сили штовхнула його так, що він аж впав у траву на повен зріст.

Гучний сміх пролетів по шеренгах компанії, та найщиріше, хоч і тихше, тішилися жінки. Ясьо встав, заспокоївся.

— Ех, дурна, радій і втікай, ще б я тобі щось зламав.

— Зламай, зламай, — виклично промовляла Палагночка, розчервоніла, задихана, але з посмішкою.

Насміхалися з неї здалека, але жоден її вже не торкнувся. Палагночка стискала малі кулаки і погрожувала здаля. Білоголова слідкувала за боротьбою із гордовитим задоволенням: