Дві тисячі років тому піфагорійський напис, покладений на уста померлої, котра зійшла під землю, проголошував те саме, що й спраглі уста Марічки. Коло неї залишався на траві, відвернутий спиною Панцьо, похований під попелястим шаром одягу, надто широкого для його худої постаті. Він поховав у ньому теж руки і ноги. Той, хто особисто не знав його одягу, і не здогадався б, яке створіння спочиває під лахміттям, якби не його очі, а передусім голова. Очі, вивертаючись високо догори, часом блискали білками, а потім опускалися і гаснули. Але велике чоло, а радше лисий череп, оточений сіробурими кудлами і клаптями волосся та викладений, наче скульптура, на м’якому лахмітті, немов задля того, щоб не розбився, зовсім не зницілий виблискував всупереч темніючій зелені тіні, хоч при цьому надто багато іржавих крапок і смуг виповзло з нього, навіть більше, ніж з пентеліконського мармуру. Виблискував навіть якось так бадьоро, як глибоко потемніле жовте сідло зі шкіри. Хоч було старе і потріскане, але все ж колись його видубили, а потім щодня полірували дротяним шкребком до блиску два всеприсутні чорти-сторожі: Біда і Клопіт — поперемінно, але завзято.

Марійка струснулася, прокинулась, повернулася на землю. Легко повернувши голову, уважно дивилася на Панця. Побачила, що він одне око швидко спрямовує до неба, ніби виглядав птахів для пострілу, а друге вперто тримає закритим. Потім замкнув піднесене око і відкрив інше, скеровуючи його до землі, як дослідник, що вивчає життя мурах.

Під гудіння музики вона тихо запитала:

— Ви з Жабйого?

Панцьо, не повертаючись, недбало прогугнявив з купи шмаття:

— З Жа-жабйого, а ще більше не з Жабйого.

— А звідки ж?

— Звідки, де горить під ногами.

Марійка терпляче допитувалась:

— А в Жабйому не горить?

— Го-горить вже, тому я втік.

— А тут не горить?

— Ще не горить, але невдовзі підпалять.

— Хто підпалить?

— Той, що скрізь, — гладко відтяв Панцьо.

Марійка замовкла, Панцьо навіть не повернувся. Марійка запитала дещо голосніше:

— А ви не жонатий?

— Жі-жінка моя в колисці вмерла, — кинув Панцьо через плече.

Марійка посміхнулась і дещо пожвавилась:

— А звідки ви знаєте, що вмерла?