Марійка голосно сміялась, розвеселіла запитала:

— А ви завжди так дивно говорите?

Панцьо дещо пожвавився:

— Я говорю забагато, немає кому слухати, через це я онімів.

Марійка промовляла тепло:

— Як же оніміли, говорите, аж любо, тільки трохи дивно.

— Говорю, бо я не риба, а якби був рибою, га..

— Як це рибою? — запитала Марійка.

— То швидше б кінець, а так от, га…

— Вам недобре?

Панцьо раптом повернувся лицем до Марійки, підвів голову, глянув на неї суворо. Відповів:

— Ду-дуже добре, тільки голова весь час заважає, навіть уві сні.

— Що-що заважає?

— Ка-кажу ж — голова, якби її зняли, зразу стало б дуже добре.

— Без голови, як це? — втягнулася Марійка, як в казку.

— Без голови прямо до неба.

— Як, як? — запитувала Марійка.

— Без голови людина дурна — належить небові, і добре, ну — небо. А на землі весь час з головою і від цього найбільший клопіт.

Марійка також набрала охоти до жартівливої розмови:

— А ви любите танцювати?