Навіть старий Скулюк, хоч і ослаблений вже від зими, все ж причалапав на бутин, а Андрійко Плитка, не поспішаючи вже додому, замінив Фоку і на його прохання залишився аж до відправки дараб. Фока після храму ослаб ще більше, помітно розхворівся, бо довго лежав на підстилці, і щойно спромігся встати, щоб вийти перед колибу, але не доходив і до миґли. Та все ж усім цікавився, а людьми ще живіше, кожною людиною, бо у нього перед очима були люди, а не робота. Однак було зауважено, що він весь час гнівно махав рукою і прошіптував накази нетерпляче. Мабуть, сердився на свою слабість. Знову почалися перешіптування, і як тільки хтось повертався до колиби, то з наполегливим запитанням споглядав на ґазду. Пехкало запрошував його німими кивками до своїх горщиків. Та старий Кочерган суворо все це присік, наказавши пошепки, щоб припинили перешіптування: «хай ґазда сам собі нашіптує, а іншим зась!». Міцно натирав хворого борсучим жиром, лікував його відваром із джінджори.

Шепоти про наслання тимчасово припинилися, Фока повільно повертався до сил.

За бажанням Фоки бутинарі вибралися до Танасенька Уршеги із запрошенням на свято відправки дараб. Ухвалили, що під керівництвом Андрійка і Савіцького підуть майже самі жаб’ївці, знайомі, сусіди і споріднені з Танасеньком. І саме деякі жаб’ївці противилися, жваво висловлюючи свої закиди проти нього. Та Вітролом, хоч сам і не мав часу піти, найбільше верещав за те, щоб запросити Танасенька:

— Хоч він старий, хоч буркотливий, хоч смикається, але все ж це такий вік, сиве волосся, сама поважність! Нераз коли побачу, як сніг забілить голову людини, то хочеться похилити чоло або просто пожаліти. А що вже й казати про Танасенька!

Кімейчук щирив зуби:

— Поважність? А скільки сивих лайдаків ходить по світі? Скільки сивих скупців? І таких, що посивіли через свої лайдацтва!

Вітролом розставив руки, наче застигнув:

— Танасій через лайдацтва? Хіба-що через лайдацтва інших! Вкусіть себе за язика.

— Ні, — сміявся Кімейчук, — не через лайдацтва, такого ніхто не скаже, але через ненавистність. Танасій — це стара гризота й інших гризе. Ненависник людського роду і це дивиться з його очей.

Андрійко Плитка твердо заявив:

— Не випускайте таких дурниць з рота. Кожен шанує Танасенька, зрештою, Фока так хоче, щоб він був нашим гостем, і цього досить. А хто не хоче і не має часу, нехай не йде.

Один чи другий ще запропонували запросити когось із панів на свято відправки. Томашевський голосував:

— Пана канцеляриста з Фундації.

Ґіжицький отвережував:

— Не прийде, батько каже, що пан з канцелярії гидує простолюдинськими прийняттями.