— Тьху, ця веселість то від мене? Сміх! Святий грім розвеселив вас, буря зняла тягар, божа сила.

Коли вони так один поперед одного говорили, старий Кочерган, уловивши відповідну мить, поспішив сказати:

— Докази чи свідки — це ще не все, бо є такий суддя і такий суд, котрий знає, як болить. І йому корівки на святе Різдво скаржаться тихо, без пана-адвоката.

Цвилинюк знову пожвавився:

— Не гнівайтеся, ґаздо, але я вам нагадаю, що казав ваш батько, великий рогатий Кочерган, — що суд тримається на реваші. Нас Максим Шумей також так одного разу повчав у велике рахманське свято: «Чиюсь шкуру карбують, то і мою, печуть когось, то і мене, от тоді я правдива людина, коли з цим ревашом». І я теж так думаю, і може не брешу, що той, хто не дивиться, не слухає і не здогадується, а лише стоїть собі з краю, і нехай іншого карбують і припікають, це не людина, а й надалі знаходиться, немов у темниці, наче за ґратами у криміналі. Це глухман і сліпець. Реваш з людини, а людина з ревашу, так я вам кажу, чи це не так, наш ґаздо, Фоко?

Фока, не зважаючи на те, що невиспаний і виснажений, не показуючи втоми, весь час уважно слухав. Відповів Цвилинюкові:

— А може знаєте, що людина з кожним днем сліпне і глухне?

— Ой, глухне, — підтвердив голосно старий Кочерган.

— Ой, глухне, — повторили, як два відлуння, брати Кочергани.

— Ну, гаразд, — сказав Фока, — а на чию шкоду найбільше?

— На свою власну, — відповів у пориві старий Кочерган.

— Ой, на свою власну, — зойкали по черзі брати Кочергани.

Фока посміхнувся:

— Правильно кажете, бо коли має око і вухо до того, що болить іншого, для турботи іншого, то тоді його власний тягар є легким. І він сам легенький підлетить, немов скинув з плечей важку колоду на миґлу.

— А що це за віра така, як називається? — запитав з кута розбуджений Панцьо.

— По-нашому з давніх давен — рахманська. Може це значить християнська? А ви називайте собі, як хочете, важливо, щоб вона була, — відповів Фока.

Друга буря відстрілялась, дощ ледь сочився, крізь нещільні шпари краплі капали рівномірно, як годинник.

Фока завершив:

— Вже минає друга північ, дякую вам за святце і за напівсвятце, а тепер спати.

Старий Кочерган оголосив: