Савіцький привітався з циганом, що сидів у куті, та той, подумавши щось, зник, наче не почув, і загубився десь у закамарках ґражди. Танасій підійшов до дверей і голосно його покликав:

— Олексо, ти де? Ходи сюди, синку!

Ґавецьо не відгукнувся, а Танасій пішов у напрямку комори. Передумав, відразу повернувся, широкими кроками мовчки ходив по кімнаті, обмахуючись червоною хусткою. Раптом почервонів, промовляв хрипко, повільно:

— Я все знаю, тисячі колод, дві гаті, дараби і ще буде «füres». І задля чого це все? Мене ніхто не обдурить! Через винищування лісу був світовий потоп. І знову буде. Сьогодні-завтра гаті камінням засиплють цілу верховину, дараби розіб’ють береги, жодного пасовища у долинах не буде. З голоду корови будуть бігати від кущика до кущика, від купинки до купинки, від травинки до травинки, котра швидше що вхопить. Як кавалерія на цісарських маневрах! Висунуть язики, потріскають одна за другою.

Незворушний Томашевський терпляче пояснював так, як повчав Фока.

— Панове-купці з Чернівців і з Галацу заплатять за всі шкоди — чи то береги, чи то трави і луги. Офіційно отаксують і заплатять. Також, якщо б хтось із нас зламав ногу чи поранився, — заплатять. Все це є в контракті.

Танасій зареготав демонстративно голосно, а потім повільно продовжив:

— Панове заплатять? Ой, ще й не так заплатять! Собі самим на голови і містам повені притягнуть. Чуєш, які гнівні підземні води, які люті? Підмиють міста, перевернуть, камінням засиплять врожайні поділля. За розбитий ліс — така відплата! І слушна!

Савіцький, намагаючись примирити, виступив уперед:

— Ґаздо гідний, клопотів гора, робота божевільна, все на наших шиях, кривди не буде нікому.

Танасій відповів виючим сміхом:

— Ха-ха-ха, панич Савіцький, пана коваля синок, також прилучився до грабунку? Ой, що на це сказав би пан коваль. «Сумління і рука, іди, руко, за сумлінням», так нас вчив небіжчик. Це був чоловік!

Він сумно посміхався, пом’якшав при згадці про коваля.

Савіцький, використовуючи сприятливий момент, пожартував:

— Подивіться ж, який це грабунок. Я ватажок від води, а Ясьо від гаті. Чи це справді так погано? Запитайте Йосенька, вашого сусіда.

Танасій знову роздратувався.

— Йосенька? Він теж отримає за своє, за те, що був посередником і намовляв вас до гріха. Чого єврей має мішатися до лісу? Може він колись боровся з ведмедем? Він нехай пильнує шабат, святе Письмо і крамницю. Я нікому зла не бажаю, мені їх щиро шкода, але за ці спокушання і вони отримають своє.

Томашевський ляпнув:

— То яка ж користь з лісу?

Танасій обурився, його рука підскочила так, ніби він хотів вдарити. Стримався, поблажливо скривився: