— А де ж до сумління достукаєшся таким, що продалися?! Ви всі однаково дурні і всі однакові бандити. За цю несправедливість на вас впаде прокляття, на дітей ваших — неволя. За кілька ґрошів будете лизати чоботи підпанкам. Цього навчіться. Лижіть!

Томашевський вирішив показати себе:

— Так не годиться, Танасію, цього вже занадто, не хочу і слухати, — повернувся і без прощання вийшов за браму.

Танасій йому услід розверещався образами як шалений.

4

4

Поки вони вийшли на Красний Луг, почалася злива і постійно посилювалася. Відразу промокли до нитки. Швидко потемніло. Чим далі вони занурювалися у морок, тим з більшими труднощами перебиралися через сповнені потоки і струмки. Чим вище, тим важче. З яру, з непроглядної темряви набухлий Черемош люто ричав. Йшли мовчки, безпорадно лаючись. Повернулися до колиби пізно вночі втомлені і голодні. Вийшли весною, а на Рабинці застали зиму.

— А де ж Танасій? — запитав Фока.

Савіцький махнув рукою, скривився, як дитина. Ніхто не мав охоти переказувати, полягали навколо ватри, пили жадно гуслянку. Петрицьо, більш втомлений за інших, не хотів навіть їсти. Звалився на підстилку. Замість нього Біриш і Панцьо готували мамалигу, подавали їжу, а Андрійко Плитка коротко і стримано розповів про візит до Танасія. Томашевський оживився тільки після вечері. Ображений і навіть принижений, він вихлюпнув свою образу, як ніколи раніше.

— Що тут розводити політику, — казав, — ми напрацювалися і, хоч були втомлені, побігли просити діда, як свого рідного. Ми це зробили задля Фоки, а за це той старигань нікчемний що? Сама сірка! Це ваш побратим, Фоко, а не наш і не мій. Він вас образив, а не нас. Висипте йому за це.

Фока опустив голову:

— Бог з ним, ми дамо собі раду, нема чого сваритися.

— Нема чого сваритися? — розійшовся Томашевський. — Якби ви тільки бачити, як він з нами попрощався. Інший заїхав би по наглій морді. Я не такий, але нас до гною — вара! На всі прокльони я йому відпалив: «Не годиться, не хочу слухати». І пішов геть. А він за мною з-за плоту ще гавкав, як пес з ланцюга: «Ти, смаркля, щойно висмаркана! Ти, голопізднику смердючий! Ти мене старого кудлатого х…, мене Уршегу повчаєш? Хочете світ пережити? Світ перевернути? Чим? Пуцьками безволосими!». Ну і так далі, гірше, ніж п’яний фурман з Заболотова. Я закрив вуха й втік. А зараз я вам скажу, — Томашевський виклично підняв голос: — Ми і переживемо цей світ і перевернемо старий дурний світ з-під коров’ячого хвоста, разом з Танасієм і з їхніми зів’ялими пуцьками.

— Дай тобі Боже, Ясю, — голосно кричали молоді приятелі, — переживемо.