— А я, малий шпанюк наслідував, сподобалося мені: «ясний гвинт!». А батько сварив: «нехай тебе Бог боронить, синочку! Коли з тобою трапиться те саме, що зі мною, то можеш лаятись — «ясний гвинт», і не інакше, а зараз — вара!».

— А ким був батько? — запитав Ґонсецький.

— Не знаєш? Головний коваль з Ясенова. Славна людина, — пояснив поспішно з докором хтось із жаб’ївців.

— Що мені там якийсь коваль.

Матарга громив з правого кута:.

— Всі гори, старші і молодші пам’ятають і поважають пана коваля. Тільки жаб’ївські фраєри чхати хотіли.

— Звідки ж їм про це знати, вони тільки — про горілку, про молодиць, про цицьки, — сказав Мандат.

— Але ж Танасій не такими гвинтами нас прикручував, — все повертав на своє Томашевський. — Фока нас посилає, а його захищає.

Савіцький мирив:

— Тож і Танасій з серця висипав жаль, недолю, як каже Панцьо.

Андрійко виправдовував буркочучи:

— Старому в’яне світ, то ж він гарячково рятує, що може. Старість…

— Так, так, це видно, — погодився Кузімбір, — бідний старий від самого запаху бутину вже стає на диби, як кінь від духу ведмежої шкіри.

Пояснення, замість потішати, провокували:

— Коневі не дивно. А цьому бутини чим заважають? — нарікав обережно Ґуцинюк.

— Може вже пошкодили? — прошепотів Савіцький.

— Нещасна сирота по італійському внучкові, — буркнув Томашевський.

Розсипалося хихотіння, а з кута вибухнув неприязний, хамський рик сміху.

Фока підвів голову. Сміх різко обірвався. З правого кута Бомба намагався промимрити щось на захист Танасія:

— Не треба так, це ґазда, ґазда від худоби.