— Ти такий співчутивий? А про матір Томашевського, стару вдову, зовсім не хвилюєшся? Хто їй кине кусок сухаря, чи хоч би браги свинячої наллє, щоб не здохла з голоду?

Мандат зірвався з каменя, махав кулаком над головою Панця, крикнув грізно:

— Дідику, припалюєте, як чорт! Ви й сам чорт, щезай, бідо-чорте!

Хтось із робітників у колибі, зойкнув крізь сон. Мандат злякався і похилив голову. Панцьо сплюнув крізь щерби:

— Кричи, кричи, нехай і вони розкричаться! А може й мені хочеш розбити голову, як тому. Бий сміливо…

Похилений Мандат жалісно шепотів:

— Вибачте, дідику, кажіть, що робити, кажіть.

Мандат чекав з нетерпінням, а Панцьо не поспішав. Мандат чекав, чекав, аж врешті Панцьо твердо заявив:

— Хочеш знати? Слухай уважно. Приготуєш дерево, зіб’єш дарабу, я спущу тобі води з гаті. Перед від’їздом я тобі скажу, де шукати Фоку та інших. Допоможеш їм і собі. А зараз ані звуку! Спати — до жаб’ївської колиби і щоб тебе ніхто й на очі не бачив. Даєш руку?

Мандат безвольно подав руку, послушно пішов до жаб’ївської колиби, але довго не міг заснути. Він був у колибі, на своєму бутині, але був поміж людей, тож мусив остерігатися, гірше, ніж на Льодовій Бабі.

2

2

Панцьо спав ще гірше, ніж Мандат. Перед світанком зірвався і закричав: «Auf, auf!». Розбудив усіх, розбудив також і Андрійкового сина, Любка Плитку, котрий після від’їзду Петриця залишився із власної волі, щоб допомагати Панцьові у спузарстві.

— Любку, приготуй для всіх їжу на весь день.

Як спузар, Панцьо був значно жорсткішим від Петриця, жорсткішим і від ґазди Фоки. Він наказав робітникам:

— Ідіть тепер на Клин на цілий день. Там ще є неокороване дерево те, яке бистрецькі залишили. Закінчуйте.

— Але ж і тут внизу ще чимало дерева не складеного у миґли, — закинув Остафійчук.

— Змиґльоване воно чи не змиґльоване, гайда на Клин, на цілий день, — наказав Панцьо. — Любку, видай кожному їжу.

Дідки і підлітки здалися, хоч і один чи інший стенали плечами. У колибі залишилися тільки Панцьо і Любко. Панцьо втаємничив Любка не більше, ніж було треба, і наказав йому, що той ні словом не відзивався до Мандата. Нарешті розбудив Мандата:

— Гайда до роботи, збивати дараби.