— Ах, мій друже Мандль, я розумію ваші шляхетні слабинки, бо цей стиль мені знайомий ще з Росії. Щоправда, там це часом попахувало філантропійною сльозинкою для бідного народу, іноді якимось сектанством, а траплялося й — повірте мені — навіть пекельно непрактично, бо — бунтом. А тут на філантропії Мандля, на його дружбі з простолюдом ми зробили прекрасний бізнес. Але не всі мрії збуваються повністю. Треба бути тверезим. Після розумувань і пояснень інженера Уолз’ю мені заокруглилася пекельна тверезість шефа: не вдасться затягнути! Бо після першої успішної справи можуть прийти погані. Нехай пруссаки намагаються, ну і нехай тих просвічують — ха-ха-ха… — директор Якобс сміявся гучно, з глибини потужних грудей. Потім знову обережно взявся за їжу, кусаючи сильними щелепами так міцно, що тільки цим одним вже нагадував староруських героїв.

Мандль йому не відповідав, йшов далі за своєю думкою:

— Ще раніше Зариґа запропонував, аби пригостити наших постачальників, запросивши їх на якусь забаву у їхньому стилі. Якщо вже віддаємо карпатські ліси пруссакам, — які вже і так там крутяться — то нехай на згадку у тих людей залишиться пам’ять про нашу поведінку — для порівняння. Це дрібниця. Нам не обов’язково цим шефові забивати голову.

Систематичний директор Гусарек, котрий ніколи не робив двох справ одночасно, заперечливо захитав головою. І тільки коли покінчив з ягнятиною і старанно витер рот, відповів:

— Я розумію вашу австрійську Gemütlichkeit[90], бо подібні слабинки не були чужими й мені, але обтяжувати адміністрацію витратами? Ні, ніколи! Саме це полюбляє Зариґа, але тепер він і сам відпаде.

Інженер Уолз’ю сором’язливо додав:

— Я про це вже говорив з шефом. Його відлякують не витрати, бо, як ви знаєте, він не лише не є penny wise[91], а швидше, коли пронизує справу до кісткового мозку, то може видатися і pound-foolish[92]. Бо тоді видобуває з кишені усе там, де який-небудь вузьколобий із синів Джона Булла розкричиться, що от-от впаде на голову своєму parish на хліб з його ласки. Опір шефа проти таких витрат береться з того, що нам так не годиться. Бо таке нагадувало б яких-небудь янкі з Вайлдвест і з Фронтірз, котрі за забаву, за горілку, за якісь дрібнички видурюють у тамтешньої червоношкірої темноти цілі території і краї. We are but honest brokers[93], і якщо на щось і будемо тратитись понад заплановане, то на християнські місії, на підтримку поважних підприємств, але не на забаву чи на пияцтво. Ні на що нечисте.

Мандль з труднощами ковтав ці слова, немов давився ними. Швидко запивав медом, щоб їх легше проковтнути. Запивав навіть більше, ніж зазвичай, тому замість того, щоб остудити інженера, промовляв все тепліше, майже відверто, ніби хотів того захопити: