— У цьому є певна людяність, навіть педагогіка, щоб брати по-людськи участь у звичаях людей, якщо вони є вираженням добрих намірів. Я буквально соромлюся того, що після тієї гостинності, з якою мене там скрізь приймали навіть найбідніші, тут на чужині я не спромігся ні на що стосовно тих людей. Запевняю вас, що хоч я і там попивав одне й інше, то ніколи ні разу не закралося щось нечисте, бо над усім панувала чиста людяність. Я пригадую вечір у старого пароха, саме того, котрий є ще й їхнім бесплатним банкіром, і тоді, якийсь подібний до сьогоднішнього трунок наблизив нас.

Інженер Уолз’ю достосовувався із незаперечною доброю волею:

— Трунки і чиста людяність, ха-ха, ви оригінально жартуєте. Що Відень, то Відень.

Директор Якобс, жуючи, смакуючи і ковтаючи плачінти обережно з гідністю, ставав все більше блаженним:

— У аскетичного священика, із канонічно приписаною господинею, чи трошки молодшою?

Мандль відрубав:

— Священик одружений, йому вісімдесят років і дружині, мабуть, не менше. Найвеселіший з людей, а до того ж батько і дідусь цілого світу. Я, мабуть, дуже давно, багато років тому так почував себе поміж тих, яких уже немає на світі, як того вечора у священика. Мені, як прихильникові прогресу, зовсім чужими є однаково і рабини, і священики. Але якщо б коли-небудь моя найглибша віра у поступ збанкрутувала, коли б залитий дурнотою і засипаний тупістю я сказився від багатьох розчарувань, я би вже не повернувся до колишньої віри, а сховався б саме у цій по-людськи співчутливій атмосфері, яка поширює родину на інших, на світ. Я став би католиком, але тільки за посередництвом такого чи того священика.

Інженер Уолз’ю з найкращими намірами намагався і це сприйняти за чисту монету:

— Оце ж бо й воно! Ви австрійці відзначаєтеся дотепами, а ми за вами ледве встигаємо. Ви, пане Мандль, будучи прихильником прогресу, могли б стати коли-небудь папістом? А може поклонником Бала чи іншим ідолопоклонником?

Мандль уважно дивився на нього так, ніби не знав, що з ним робити, а потім вивчально глянув на Гусарека, але той залишався незворушним. Рішуче потягнув більший ковток меду і задумався.

— Менше з тим, — пробурмотів, — я згадую чисто людські риси. Га, шкода — там теж був такий польський граф, власне кажучи, також особливий…

Якобс, повільно насолоджуючись плачінтою, запитав із умиротвореною посмішкою:

— Із тих, що прив’язали євреїв до халатів і до темноти?

— Цього я про нього не знаю, але це інша особливість… расова.

Якобс у щораз кращому настрої відгадував:

— Расова. Те саме, що й в Угорщині, знаю, знаю. Щодня расово інша дівчина, вино, карти і живуть так по дев’яносто років. І ніколи не можуть обанкротитись, бо весь час успадковують від довговічних, як вони самі, дядьків чи тіток. З такого ніколи навіть найгірший лихвар не мав користі, бо боржник платить йому найвищий процент, позичений деінде, а капітал прогуляє і ніколи не віддасть. Євреї загрібають проценти, а ті — капітали. З такими польськими панками пруссаки, як би там не було, дають собі ради.