Авд-ага посидів ще трохи, втупившись у жаровню, а потім поволі підвівся і, не поспішаючи, вийшов з кімнати.

Махмут провів його знехотя і, стурбований, повернувся. Щойно зачинивши двері, він одразу обернувся до мене:

— Чого він питав мене про начальника фортеці?

— І мене питав про Омера Сарану.

— Але чого?

— Може, завтра нам скаже.

— Гадаєш, він і завтра прийде?

— Безперечно.

— О господи, як він дивиться, як мовчить! Аж морозом поза спиною обдає.

— А чого тобі боятися, якщо ти не винний?

— Який я винний, бійся бога, що ти кажеш? У чому я винний?

Я встав і попрощався, збираючись іти. Залишатися з ним більше не міг. Надто вже боліла мені можлива Махмутова зрада.

Його налякало те, що я йду, а ще більше, мабуть, моя холодність. Він знову став схожий на колишнього Махмута, але я був дуже злий, щоб воскрешати його з мертвих.

— Залишися ще трохи, — просив він.

— Мушу йти.

Я покинув його самого з мишами, котами і страхом; на вулиці мені спало на думку, що все-таки не треба було цього робити, але я не повернувся.

16. Надмогильний напис

16. Надмогильний напис

Наступного дня, коли я опівдні прийшов додому, Тияна сказала, що мене шукав Махмут.

Я пояснив їй, навіщо я йому потрібний: він знову самотній, торговцям не може довіритися зі своїм страхом, а в нього, видно, були якісь непевні справи з Османом і комендант Авд-ага запідозрив його в чомусь.