— Про що ви ще розмовляли?

— Про Шех-агу. Знов утік із дому.

— А тобі яке діло до Шех-аги?

Він затятий і настирливий, як бульдог, який не випустить своєї жертви, хоч ти йому щелепи розтрощи. Невже він буде клацати отак зубами біля мого горла, аж доки хтось із нас не виб'ється з сил? Кружляє навколо мене, як звір, який поки що не зважується напасти, але тільки-но відчує, що не схибить, одразу переламає мені хребет.

Авд-ага знає, що я і Махмут — найслабкіші ланки в ланцюгу, от і вчепився в нас. І нізащо не відпустить.

Коли я уявив собі це чудове майбутнє, мене кинуло в холодний піт, а мій мозок став мов порожня торба — без жодної думки, без найменшої. Це тривало тільки мить, довгу й важку; від жаху й хвилювання мені забило подих, я подумки почав роззиратися довкола, сліпо й перелякано, готовий тікати будь-куди, тільки щоб урятуватися від цього страхіття.

Але як зненацька й безпідставно в голові утворилася порожнеча і в серці запанував страх, так само раптово мене охопила лють, мов після хвилинного застою зануртувала кров у жилах, мов після принизливого боягузтва запік мене сором. Я розумів, що лють нічого доброго не дасть, але мною вже надто тіпало, щоб стримати її. Я був сердитий і на себе за свою малодушність. Що він може знати про мене? Якщо справді щось знає, то чому не шукає в іншому місці? Він гризе мотузок, де найтонший, напосівся на мене, беззахисного.

Підперши таким чином свою лютість і досаду, я відчув її обгрунтованість і щирість.

— Ви питаєте, яке мені діло до Шех-аги? — процідив я злостиво, бажаючи принизити і себе, і його. — А вам відомо, скільки часу я без роботи? Ось і підлещуюся до нього, заглядаю покірно йому в очі, говорю люб'язності — може, він дасть мені якусь роботу, будь-яку, аби тільки не жерти самого себе, що всі відсахнулися від мене, як від паршивого собаки! Таке мені діло до Шех-аги! Дивно, що я ще досі не пішов у розбійники, до Бечира Тоски. Що вам треба від мене? Легко знущатися з бідного!

— Чого ти розкричався? — запитав він спокійно. — Що я тобі такого сказав?

— Того й кричу. Ходите довкола, чогось шукаєте, щось винюхуєте. Чому не скажете прямо: так і так? Викладу все, що знаю.

— Про що ти говорив зі старим Омером Сараною?

— Хотів купити в нього тютюну, я вже вам казав. Якщо не вірите, чом його не запитаєте?

— Питав. Він те саме каже.

— Ось бачите! То чого ще вам треба?

— Саме це й підозріло, що ви обидва те саме кажете.

От тобі й маєш! Я засміявся терпко:

— Пробачте, Авд-аго, що я кажу таке, ви старший від мене, але ви якийсь дивний! Те, що для кожної людини є доказом, у вас — підстава для підозри.