Стиль — лише зовнішня характеристика твору. За ним стоїть глибина філософської та морально-психологічної проблематики, за ним — письменник великої художньої сили та життєвого досвіду.

М. Селімович народився 1910 р. у Тузлі (Боснія). Закінчив філософський факультет Белградського університету. З 1941 р. активний учасник народно-визвольної боротьби в Югославії. Після війни працював на викладацькій роботі, був художнім директором студії фільмів у Боснії, директором драматичного театру, головним редактором видавництва. Помер 1982 року.

У ранніх творах, переважно оповіданнях, писав про війну, про молодіжні будівельні бригади післявоєнних років. Крім малої прози, опублікував також романи «Тиша» та «Морок і місячне сяйво». Велика літературна слава прийшла до письменника з появою роману «Дервіш і смерть» (1966). Разом з І. Андричем М. Селімович висунувся у число найвизначніших письменників Югославії. Роман «Фортеця» є своєрідним продовженням «Дервіша і смерті» і в проблематиці, і в поетиці.

При східній стилістиці роману М. Селімовича в ньому відчутно проступає проблематика, що активно розробляється в сучасній європейській культурі, й насамперед філософська проблема людини. Тут доречно буде зазначити, що Схід протягом багатьох століть істотно впливав на розвиток цієї проблеми в Європі (християнство, єресі середньовіччя, філософська антропологія XIX–XX століть).

Проблематика творів М. Селімовича стоїть у філософсько-художньому контексті світової літератури, продовжуючи мотиви або вступаючи у диспут з розробками концепції людини такими письменниками і мислителями, як Толстой, Достоєвський, К’єркегор, Томас Манн, Кафка, автори літератури «втраченого покоління», Фейхтвангер, Камю, Сартр, Г. Гессе, Фріш, Маркес, Кортасар, Е. Станев, Л. Немет та ін. Сама форма сповіді, в якій написано роман, сприяє розкриттю автором психології особи. Традиційна проблема добра і зла розглядається М. Селімовичем не лише на рівні узагальнених соціальних стосунків людини, але й на рівні внутрішньої боротьби людини, на рівні душі, де, як казав Достоєвський, «бог з дияволом між собою борються».

Відповідальність за вчинки, поведінку та навіть за думки і наміри бере на себе тут не лише історія та соціальний процес, а й особистість. Філософський роздум у художньому творі випливає з психологічного стану людини і становить особливу силу художності роману югославського письменника. У цій формі філософсько-психологічного дослідження особистості закономірним є збіг з мотивами й проблематикою філософії життя, екзистенціалізму та іншими антропологічними напрямами філософського мислення.