Хто з них виявиться спритнішим? Хто перший звинуватить Бечира Тоску в ще одному злочині?

І все-таки запитаю Тияну про те, що мені здалося, ніби я бачив. Неможливо, але запитаю. Безглуздо про це думати, але запитаю.

Я вирішив це зробити, коли минеться мій страх.

Найбільше я бажав якомога скоріше вибратися із цього дому.

***

А в моєму дорогому рідному краї знову замайоріли військові прапори і чиновники здирали воєнний податок. Люди лаяли всі війни на світі, але платили податок і йшли до війська.

Збунтувалися тільки селяни з Жупчі. Вигнали султанських чиновників і не дали ні податку, ні людей.

Раміз не даремно сидів у Жупчі!

Мій добрий Мула Ібрагім, до краю наляканий жорстокістю людей, говорив тільки про погоду й здоров'я, та й то притишено, з оглядкою, бо все може бути підозрілим — і коли скажеш, що погода нікудишня, і коли поскаржишся, що почуваєш себе погано. Але мене він не забув. Знайшов мені дешеву кімнату, невелику, але зручну, і посаду дитячого вчителя, на ніяку іншу я не погодився б. Вчу дітей читати й писати, пробую навчити їх доброти, сподіваючись, що в них залишиться щось від моїх наївних слів.

Між дітьми іноді сидить і Махмут Неретляк, виставивши гострі коліна, й, розтираючи хвору ногу, мовчки слухає та киває головою, чи то підтверджуючи мої слова, чи то сумніваючись у них.

Особливо сумно він кивав головою, коли ми повернулися до дітей, мов шукаючи заспокоєння між ними, після того, як провели десятьох зв'язаних жупчан на шляху до фортеці. Супроводив їх колишній австрійський полонений, веселий Ферід зі своїми стражниками. Він посів місце покійного Авд-аги, але його звичок не перейняв. Повернув собі садибу, поселився в будинку, вигнав колишню дружину разом зі своїм шлюбним заступником та п'ятьма дітьми, став начальником поліції і тепер за відновлену справедливість платив жорстокістю.

Селяни йшли між озброєними стражниками, мовби дивуючись: за що їх гонять? що вони зробили?

Дружини й родичі йшли віддалеки за ними й мовчали.

А з Майдану солдати вирушали на війну.

І їх проводжали матері, батьки, сестри, наречені. Одні плакали, інші сумували мовчки.

Перукар Саліх з Аліфаковця стояв збоку. Чи він дізнався правду про своїх синів, чи ще сподівається їх?

Хто загине з тих, що йдуть воювати? І де? У дунайських плавнях? У бессарабських лісах? На далеких невідомих рівнинах?

Я дивився, засмучений. Чи є між ними Ахмет-ага Мисира, який доскочив звання аги і заплатив за це не тільки чужими, а й своєю головою? Де тут сердитий оповісник Хідо, що рятується від злиднів? Чи якийсь інший Ібрагім Паро тікає від своїх дружин? Чи є тут сини якогось іншого перукаря Саліха з якогось іншого Аліфаковця, чи є Гусейн Пишмиш, Смаїл Сово, Авдія Супрда?