Байдуже, які їхні імена, — доля в них однакова.

Байдуже, чи вони зажурені, чи вдавано веселі, — все одно не повернуться. І мої товариші не повернулися. Загинули. Всі.

Чи й ці діти, яких я вчу, підуть тою самою сумною дорогою, коли виростуть?

Будуть жити нерозумно, як і їхні батьки?

Очевидно, що так, але я не хочу в це вірити.

Не хочу вірити, але й не можу позбутися страху.

Володимир Климчук Випробування смертю і випробування життям, або боснійський Дон Кіхот

Володимир Климчук

Випробування смертю і випробування життям,

або боснійський Дон Кіхот

Творчість боснійця М. Селімовича належить до визначних досягнень світової літератури XX століття. Уже з перших сторінок роману читач, безсумнівно, відчув, що він занурився у світ глибокого і надзвичайно оригінального художника. Передусім вражає незвичність стилю — чародійство, чаклування словом. Це від східної поезії, в тому числі й від корану, книги, про яку Пушкін сказав: «Погана фізика; але натомість яка смілива поезія!»

Так, оповідь Селімовича по-східному багатослівна й по-східному поетична. Не рвучка, навіть монотонна, вона несе в собі патетику «вселенських» проблем. Варіативність осмислення ситуацій, нескінченне кружляння думки над епізодом, віднайдення все нових і нових нюансів у зв'язках речей і явищ, постійний сумнів щодо причини і наслідку, аналіз, що нагадує обмацування усіх граней якогось складного за конфігурацією предмету, — такою є основа художньої тканини твору.

Не стільки голою логікою доказів, скільки впливом на почуття полонить уяву цей дивовижний художник. Розмаїття життя, складність зв'язків і стосунків, що відбиваються у будь-якому явищі, породжує тут багатство картин, розгалуження думки, безліч сентенцій, афоризмів, порівнянь і метафор, які не ведуть до логічної крапки, а, навпаки, розмивають різкі тони суперечностей, руйнують звичні уявлення, спрощені схеми — усе те, що має назву стереотипу.

Повільна оповідь, безліч асоціацій, повтори з постійним нарощуванням змістових акцентів немовби розгойдують читача на якійсь фантастичній гойдалці, що непомітно набирає дедалі більшої амплітуди, поки не забиває дух.

Зовнішніми поштовхами цього коловороту думок часто проступають, як і в самому корані, численні риторичні питання. Вони ж разом з іншими повторюваними зачинами надають і певного ритму оповіді.

Написана у формі сповіді, книга немовби розрахована на співрозмовника, який має виступати «повитухою при тяжкому народженні слова», при авторському пошуку найпростішого засобу для вираження найскладніших думок.