Хай живе до скону наш монарх!
Хай живе до скону наш монарх!
Припиняють танцювати. Заходять Лакеї з пляшками на тацях.
Припиняють танцювати. Заходять Лакеї з пляшками на тацях.
ЛАКЕЇ: Бургундське! Токайське! Портвейн! Малага!
ГЕНРИК (про Гостей): Яке пияцтво в їхніх рисах! Яка неоковирність в отих носах і животах, розгнузданість у лисинах!
про Гостей
О розперезаний оркестре, грай
Під час мого обряду шлюбного!
Бо це мені сприяє безугавно.
ЛАКЕЇ: Бургундське. Токайське. Портвейн. Малага.
ГЕНРИК: Де моя наречена?
КАНЦЛЕР: Отам, уже надходить разом з дівчатами, заквітчаними білим цвітом.
ГЕНРИК: Нехай наблизиться до мене і всміхнеться, й потупить очі, уклін мені складаючи. А я схиляюсь і ніжно її обіймаю, не дозволяю стати їй навколішки, а заразом всміхаюся до неї усмішкою давнішніх літ.
Маня і Генрик виконують це.
Маня і Генрик виконують це.
КАНЦЛЕР (збоку): Ваша Величносте, все чути.
збоку
ГЕНРИК (голосно): А саме так і треба, щоб нас чули. Ми не кохаємося — ми творимо кохання між собою... (До Мані.) Чому ти не всміхнешся? Всміхнись до мене, як давним-давно, коли ніхто не ґвалтував тебе і ти ще не курвила курвою у шинкаря, ти втямила?
голосно