ЯША (позіхає): Невіглас... (Виходить.)
(позіхає)
(Виходить.)
ДУНЯ: Як квітка... Я така делікатна дівчина, страшенно люблю ніжні слова.
ФІРС: Закрутишся ти.
Заходить Єпіходов.
Заходить Єпіходов.
ЄПІХОДОВ: Ви, Докіє Федорівно, не бажаєте мене бачити... буцім я якась комаха. (Зітхає.) Ех, життя!
(Зітхає.)
ДУНЯ: Чого вам?
ЄПІХОДОВ: Безсумнівно, може, й ваша правда. (Зітхає.) Проте, звичайно, якщо поглянути з позиції, то ви, дозволю собі так висловитися, даруйте за відвертість, зовсім привели мене в стан духу. Я знаю свою фортуну, щодня зі мною трапляється якесь нещастя, і до цього я давно вже звик, тож з осміхом дивлюся на свою долю. Ви дали мені слово, і хоча я...
(Зітхає.)
ДУНЯ: Прошу вас, потім поговоримо, а тепер дайте мені спокій. Тепер я мрію. (Грає віялом.)
(Грає віялом.)
ЄПІХОДОВ: У мене нещастя щодня, і я, дозволю собі так висловитися, тільки посміхаюся, навіть сміюся.
Заходить із зали Варя.
Заходить із зали Варя.
ВАРЯ: Ти ще й досі не пішов, Семене? Який же ти, направду, зневажливий. (До Дуні.) Іди звідси, Дуню. (До Єпіходова.) То на більярді граєш і кий зламав, то вітальнею походжаєш, як гість.
(До Дуні.)
(До Єпіходова.)