Любов Андріївна пригнічена; вона впала б, якби не стояла біля крісла і стола. Варя знімає з пояса ключі, кидає їх на підлогу, посеред вітальні, і йде.
Любов Андріївна пригнічена; вона впала б, якби не стояла біля крісла і стола. Варя знімає з пояса ключі, кидає їх на підлогу, посеред вітальні, і йде.
ЛОПАХІН: Я купив! Стривайте, панове, зробіть милість, у мене в голові запаморочилось, говорити не можу... (Сміється.) Прийшли ми на торги, там уже Деріганов. У Леоніда Андрійовича було лише п’ятнадцять тисяч, а Деріганов понад боргу відразу давав тридцять. Бачу, річ така, я схопився з ним, дав сорок. Він сорок п’ять. Я п’ятдесят п’ять. Він, значить, по п’ять набавляє, я по десяти... Ну, скінчилося. Понад боргу я надавав дев’яносто, залишилося за мною. Вишневий сад тепер мій! Мій! (Сміється.) Боже мій, Господи, вишневий сад мій! Скажіть мені, що я п’яний, не при розумі, що все це мені ввижається... (Тупотить ногами.) Не смійтеся з мене! Якби батько мій і дід встали з могил і подивилися на все, що сталося, як їхній Єрмолай, битий, малограмотний Єрмолай, який узимку босоніж бігав, як цей самий Єрмолай купив маєток, прекрасніше за який нічого немає на світі. Я купив маєток, де дід і батько були рабами, де їх не пускали навіть до кухні. Я сплю, це лишень увижається мені, це тільки здається... Це плід вашої уяви, закутаний мороком невідомості... (Піднімає ключі, ласкаво посміхаючись.) Кинула ключі, хоче показати, що вона вже не хазяйка тут... (Дзвенить ключами.) Ну, та байдуже.
(Сміється.)
(Сміється.)
(Тупотить ногами.)
(Піднімає ключі, ласкаво посміхаючись.)
(Дзвенить ключами.)
Чути, як налаштовують оркестр.
Чути, як налаштовують оркестр.
ЛОПАХІН: Гей, музиканти, грайте, я бажаю вас слухати! Приходьте всі дивитися, як Єрмолай Лопахін рубане сокирою по вишневому саду, як упадуть на землю дерева! Набудуємо ми дач, і наші внуки й правнуки побачать тут нове життя... Музико, грай!
Грає музика. Любов Андріївна опустилася на стілець і гірко плаче.
Грає музика. Любов Андріївна опустилася на стілець і гірко плаче.
ЛОПАХІН (докірливо): Чому ж, чому ви мене не послухали? Бідна моя, хороша, не повернути тепер. (Зі сльозами.) О, швидше це все минуло б, швидше змінилося б якось наше нескладне, нещасливе життя.
(докірливо)
(Зі сльозами.)
ПИЩИК (бере його під руку, впівголоса): Вона плаче. Ходімо до зали, нехай вона одна... Ходімо... (Бере його під руку і веде до зали.)
(бере його під руку, впівголоса)
(Бере його під руку і веде до зали.)
ЛОПАХІН: Та що ж таке? Музико, грай чітко! Нехай усе буде, як я бажаю! (З іронією.) Іде новий поміщик, власник вишневого саду! (Штовхнув ненавмисно столик, ледь не перекинув канделябри.) За все можу заплатити! (Виходить із Пищиком.)