У залі й вітальні немає нікого, крім Любові Андріївни, яка сидить, стиснулася вся і гірко плаче. Тихо грає музика. Швидко входять Аня і Трофімов. Аня підходить до матері і стає перед нею на коліна. Трофімов залишається біля входу до зали.

АНЯ: Мамо!.. Мамо, ти плачеш? Мила, добра, хороша моя мамо, моя прекрасна, я люблю тебе... я благословляю тебе. Вишневий сад продали, його вже немає, це правда, правда, але не плач, мамо, у тебе залишилося життя попереду, залишилася твоя хороша, чиста душа... Ходімо зі мною, підемо, мила, звідси, підемо!.. Ми посадимо новий сад, розкішніший за цей, ти побачиш його, зрозумієш, і радість, тиха, глибока радість заполонить твою душу, як сонце за вечірньої години, і ти посміхнешся, мамо! Ходімо, мила! Ходімо!..

Завіса

Дія четверта

Дія четверта

Декорація першої дії. Немає ні фіранок на вікнах, ні картин, залишилося небагато меблів, які складено в один куток, точно на продаж. Відчувається порожнеча. Близько вхідних дверей і в глибині сцени складено валізи, дорожні клунки тощо. Ліворуч двері відкрито, звідти чути голоси Варі й Ані. Лопахін стоїть, чекає. Яша тримає тацю зі скляночками із шампанським. У передпокої Єпіходов складає скрині. За сценою у глибині гам. Це прийшли прощатися мужики. Голос Гаєва: «Спасибі, братці, спасибі вам».

ЯША: Простий народ прощатися прийшов. Як на мене, Єрмолаю Олексійовичу: народ добрий, але розуміє мало.

Гам стихає. Заходять через передпокій Любов Андріївна і Гаєв; вона не плаче, але бліда, обличчя її тремтить, вона не може говорити.

ГАЄВ: Ти віддала їм свій гаманець, Любо. Так не можна! Так не можна!