ВАРЯ (оглядаючи речі): Де ж це... Або, може, я в скриню поклала... Так, життя в цьому будинку скінчилася... та й уже не буде...
(оглядаючи речі)
ЛОПАХІН: А я до Харкова їду зараз... ось цим потягом. Справ чимало. А тут на господі залишаю Єпіходова... Я його найняв.
ВАРЯ: Нехай!
ЛОПАХІН: Тогоріч цієї пори вже сніг падав, якщо пригадаєте, а нині тихо, сонячно. Лишень холодно... градусів зо три морозу.
ВАРЯ: Я не глянула.
Пауза.
Пауза.
ВАРЯ: Та й розбитий у нас термометр...
Пауза.
Пауза.
Голос у двері знадвору: «Єрмолаю Олексійовичу!..».
Голос у двері знадвору:
.
ЛОПАХІН (буцім давно чекав на цей клич): Хвилину! (Швидко йде.)
(буцім давно чекав на цей клич)
(Швидко йде.)
Варя, сидячи на підлозі, поклавши голову на клунок із сукнею, тихо плаче. Відчиняють двері, обережно входить Любов Андріївна.
Варя, сидячи на підлозі, поклавши голову на клунок із сукнею, тихо плаче. Відчиняють двері, обережно входить Любов Андріївна.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Що?