ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Тепер можна і їхати. Їду я з двома турботами. Перша — це хворий Фірс. (Глянувши на годинник.) Ще хвилин п’ять можна...

АНЯ: Мамо, Фірса вже відправили до лікарні. Яша відправив уранці.

ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Друга моя печаль — Варя. Вона звикла рано вставати і працювати, і тепер без праці вона, як риба без води. Схудла, зблідла і плаче бідолаха...

Пауза.

ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Ви це дуже добре знаєте, Єрмолаю Олексійовичу; я мріяла... видати її за вас, та й по всьому видно було, що ви одружитеся. (Шепоче до Ані, та киває Шарлотті, і обидві йдуть.) Вона вас любить, вам вона до душі, і не знаю, не знаю, чому це ви ніби оминаєте одне одного боком. Не розумію!

ЛОПАХІН: Я сам теж не розумію, зізнатися. Якось дивно все... Якщо є ще час, то я хоч зараз готовий... Покінчімо відразу — і баста, а без вас я, відчуваю, не освідчуся.

ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: І чудово. Адже одна хвилина потрібна, ото й усе. Я її зараз покличу...

ЛОПАХІН: До речі, й шампанське є. (Подивившись на склянки.) Порожні, хтось уже випив.

Яша кашляє.

ЛОПАХІН: А точніше вижлуктив...

ЛЮБОВ АНДРІЇВНА (жваво): Прекрасно. Ми вийдемо... Яшо, allez![32] Я її покличу... (У двері.) Варю, облиш усе, ходи сюди. Іди! (Виходить із Яшею.)