>клац<

Телевізор засичав і згас. Артур відкинувся в кріслі, в задумі сплів пальці під підборіддям.

- Пане голово? – Секретарка заглянула в напівприкриті двері. – На лінії пан Джанфранко…

- Переключи. Алло? Так, так! Привіт, Джанні, так… Ні? Насправді на Бі-Бі-Сі? Ну подивись, подивись… Так, фактично, президент нещодавно сказав дещо подібне. У нас і дійсно певні дисбаланси, але ж у відкритій економіці це є неминучим. Ні, в тебе немає ніяких причин для занепокоєння, твої гроші в безпеці.

Артур сягнув д шухляди, витяг тютюн і почав набивати люльку, тримаючи слухавку плечем.

- Так, ми можемо скликати засідання наглядової ради, якщо ти того бажаєш. Добре, я перешлю документи і… почекай, тут в мене телефон на другій лінії. Поті я віддзвоню. Алло? Так, так, Іване Володимировичу, звичайно ж. Нема ніяких причин для побоювань… Ну що ви, для мене це теж сюрприз, як і для вас! Ми ж всі вірили, що уряд поведе себе більш раціонально і… Так, звичайно. Постараюся витягти від них гроші як можна швидко. Так, розумію. Звичайно. До побачення.

Відклав слухавку, замислився. Апарат знову голосно задеренчав, тому Артур схопив ледь покладену слухавку.

- Алло! Так, це Артур Вікторович. Бачив, звичайно. Ні, результатів торгів на біржі немає… Скільки? Матір Божа… Так, я також… Всі ми в одному човні пливемо, Антоне Дмитровичу. Уявлення не маю! Бо ж ще в п'ятницю ці ідіоти зустрічалися на засіданні, ще сьогодні вранці була розмова, що девальвації рубля не буде… Ну, я ж кажу, немов будиночок з карт! Хіба що так, так, а де ж ще? Тільки Швейцарія, так… Так, бажаю вам успіхів. Нам всім придасться.

Час від часу приходить час великого очищення. І дуже важливо розпізнати симптоми перед рештою і знаходитися на верхівці хвилі, а не під нею.

- Не знаю, чи можна було б бути більш готовим, - кинув він у простір пустого кабінету Артура – А що ж усіма іншими?

А нема нікого іншого.

Артур повернувся в кріслі. Подивився на мапу Російської Федерації. Країна розтяглась по більшій частині континенту, від Волги до Єнісею… Колос на глиняних ногах. В більшості її створювали пустка, бездоріжжя, гори і степи – лише на заході стирчала самотня, чорна крапка Москви, ніби мініатюрний нервовий центр в тілі величезного шовковичного черва. Бездумної істоти, створеної тільки для того, щоб їсти, перетравлювати і видаляти дорогоцінну субстанцію, якою ніколи сама не скористається.