- Бажаєте купити. Віддам недорого…
☭
- Сержанте, ви хотіли мені щось сказати.
Серьожа кивнув і причинив двері до приватного кабінету Артура.
- Так ось, Артуре Вікторовичу… Наші хлопці бачили, як Бородін та Білий по околиці крутяться.
Артур підніс очі знад проекту довготермінової умови, який він власне проглядав. Від зустрічі в театрі минуло вже чотири дні. Він закрутив авторучку, сунув її до кишені і відкинувся в кріслі.
- І скільки це разів, поза тим в театрі?
- Сьогодні Бородіна бачили, як він виходив з будинку напроти. Вчора Фома говорив, що вдвох вони їхали машино по нашому мікрорайону. Ще один з наших сказав мені, що знає одного такого типа, і як раз його зустрів, коли…
- Квартиру ви націлили?
- Встановлюємо.
Артур замислився. Останнім часом Бородін робив для Кирилова в якості підручного бульдозера, він повинен був знімати землю верствами там, де намагалися закопатися боржники його довірителя. Бородін не належав до вишуканих чи делікатних, бо мислення не було його сильною стороною. А от Білий… це вже була інша ліга: найомна бритва, вбивця для точкових справ.
І обидва тут, побіля його дому.
Абсолютно випадково.
- Дякую вам, сержанте.
Артур відправив Серьожу рухом руки. Коли той вийшов, він піднявся і перейшов до вікна. Подивився на автомобілі,що сунули Кутузовським проспектом.
Так, Кирилов міг почати турбуватися – термін, в який Центральний Банк повинен був викупити від них транш облігацій, минув тиждень тому. "Дев'ять місяців і ні одного дня більше", - запевняв його тоді, в листопаді, його контакт. Мова йшла про немалі гроші, і ручалися нібито поважні люди… Люди, в очах у яких він, все ж таки, починав помічати іскорки неспокою.
Артур дотягнувся до телефона, набрав по пам'яті номер. Два, три, чотири сигнали, п'ять…