☭
Секретарка заглянула до кабінетика, що виконував роль кімнати очікування.
- Артуре Вікторовичу? Запрошую, Віктор Іванович чекає.
Москаль неспішно допив чай з порцелянової чашки, встав та застібнув один ґудзик піджака. Ще подивився в дзеркало, пригладив зачесане назад волосся и рушив в напрямку відкритих дверей.
- Дякую за те, що знайшли час, Вікторе Івановичу, - відізвався він входячи до кабінету. - Розумію, що в нинішній ситуації це нелегко.
Голова комітету Думи у справах безпеки піднявся і привітав гостя, указав на крісло.
- Це я дякую, що ви приходите до нас. Відпочиньте, товаришу. Кава, чай? Чогось міцнішого?
- Вина, якщо можна, то червоного. Грузинське у вас є?
- Ууу, бачу, ви добре знаєте, чого бажаєте. Це гарна риса, ледь на крок від справжньої амбіції. – Голова комітету кивнув секретареві, який негайно закрутився біля невеличкого бару, витягнув пару келишків і взявся відкорковувати пляшку. – Чим можу вам допомогти?
Артур почекав, доки перед ним не стануть два келишки, взяв свій, провів перед носом… Виразно подивився на асистента, який стояв в очікуванні.
- Андрій – людина довірена, можете говорити в його присутності, - заспокоїв його співбесідник.
- Як скажете, Ігор Іванович. Відразу ж перейду до суті справи: так ось, мені стало відомо, товаришу, що ви працюєте над певним списком. Списком, який заповнюється прізвищами.
- Не маю уяви, про що ви кажете.
- Звичайно ж, звичайно. При вашому професіоналізмі я ні на що інше і не розраховував. - Артур посміхнувся, знову понюхав напій. – Ще мені відомо, що післязавтра ви маєте намір довести його до публіки. Я б хотів виручити вас в якійсь частині цієї роботи.
Він сягнув за пазуху, поклав на стіл складений втроє аркуш. Віктор Іванович, ніби й знехотя, простягнув руку, розвернув. Пробіг очами по каліграфічним прізвищам, запитально подивився на гостя.