☭

- Я вже можу йти додому, - повідомив усім Вадим Володимирович в перерві між актами - Тепер все буде тільки сумне, а я дуже легко зворушуюся. Все найкрасивіше, що було, я вже бачив.

- Нікуди ти не підеш, - відсікла його слова дружина.

- Артуре Вікторовичу, увага…

Сергій торкнувся плеча шефа, показав рухом голови.

Прямо до них йшов Бородін – пострах Підмосков'я, один з найбрутальніших витрясачів боргів і платний вбивця. Його нещодавно випустили з тимчасового арешту, до якого він потрапив після смерті Лисакова, якого застрелили серед білого дня в повному людей ресторані.

Операцію було проведено, в принципі, взірцево: через вікно хтось вкинув гранату, всі гості втекли а Лисакова кинули на підлогу і притисли до неї його ж охоронці. Снайпер з даху будинку напроти стріляв в нього як в ціль в тирі… Бородіна схопили, коли він пив каву двома кварталами далі. Звичайно ж, там він опинився зовсім випадково.

І ось тепер, зовсім випадково, він пер в їхній бік наче криголам, розпихуючи в сторони натовп в блискучих сукнях та дорогих костюмах.

Дмитро В'ячеславович, який вжився в неофіційну роль охоронника, мусив шкірою відчути, що щось йде не так, бо уважно роздивився, швидко зорієнтувався, на кого дивиться Серьожа… Але було вже запізно, людина-пароплав став за спиною Вадима Володимировича.

- Чи можна до вашого столика? – загудів він басом.

- О! – плеснула в долоні Марина Едуардівна. – Молода людина, а я як раз про вас власне і думала. Ну і як та можна взагалі?!

Бородін почервонів і поклонився.

- Перепрошую від всього серця. Я не хотів перешкоджати. Прийміть вирази жалю.

- Але ж, юначе, де ж ваші очі?! Не можна ось та, по ногах комусь! Це що, Африка якась, щоб бігти, ніби стадо буйволів! Треба ж хоч трохи культури!...

- Ще раз перепрошую. Таке вже не повториться.

Серьожа і Дмитро В'ячеславович обмінялись значущими поглядами.

- Жінка – то є скарб для чоловіка, - прошепотів Артур на вухо Вадимові Володимировичу. Той покрутив головою и тяжко зітхнув.