- На поверхню повернетесь тією ж самою дорогою, потім через метро… Якщо там буде замкнено, тоді через вентиляцію, вийдете біля Черкаського. Але пам'ятайте, що нічого вже не мусите. Щоб не вирішили, вирішите ви.

Він тихенько вийшов і закрив двері.

Артур стояв так, чуючи, як сіпається кожен м'яз його тіла. В голові перевалювався цілий табун найрізноманітніших думок. Емоції – від ейфорії до найчорнішої розпачі – шарпали душу ніби справжній ураган. Все, що міг одержати, все, що міг втратити. Те, що вже пожертвував; те, чого ще не зміг добути. Родина, гроші, приятелі, впливи. Влада.

Він простягнув руку, але завагався і зігнувся навпіл. Біль у серці, який він давно вже не відчував, повернувся несподіваним пароксизмом.

Він схопив авторучку, вирвав її з прибору.

Зітхнув з полегшенням, прикрив очі. Випростався і відкинув волосся назад, провів долонею по зарослих щоках. Поправив полу пальто і майже інстинктивно сунув авторучку до внутрішньої кишені.

- Не знаю, про що було стільки крику, - буркнув Москаль сам до себе, виходячи в коридор.

Безхатченка вже не було, тому він всунувся в технічний хід, замкнув за собою решітку і почав поволі, шматок за шматком, ногами вперед, човгати назад.

Він знав ці коридори. Не було потреби йти каналізацією, вибрав більш вигідний шлях. Присвічував собі ліхтариком, але, скоріш, з цікавості, дивлячись, як змінилися ці місця більше, ніж за півстоліття.

Коли, в решті решт, він випірнув на поверхню, була середина ночі. Навкруги нього дихала життям Москва – сяюча мільйонами вогнів на снігу, підморгуючи неонами, день і ніч пульсуюча артеріями проспектів, переповнена шансами і можливостями.

Правдива, єдина. Виняткова.

Неспішним кроком він перейшов на Мохову, по дорозі умив руки і обличчя снігом. Колючі голочки радості пробігли по шкірі, дихання морозу відразу ж посікло шкіру на щоках… Артур почув, що насправді живе.

Підняв руку, щоб зупинити таксі. Водій спочатку пригальмував, потім, мабуть, придивився до пасажира, хотів дати газу в повернутися на полосу – але замість того натиснув на гальма. Машиною аж закинуло, частково розвернуло боком на покритій кригою поверхні проїжджої частини вулиці.

Москаль нахилився до шиби, що вже відкривалася. Зсередини бухнуло теплом і запахом тютюнового диму.

- Ти що, дід, охуїв?! Та я тобі…

Матюки застрягли у таксиста в горлі, коли незнайомий глянув йому прямо в очі.

- Добрий вечір, Максиме Федоровичу.

Водій заморгав, проковтнув слину. Вже раніше, незрозуміло чому, він загамував. А тепер подивився на цю людину і… І сам не знав, що і подумати. В першу хвилину він прийняв цього чоловіка за якогось обірванця, а тепер був готовий дістати для нього зірку з неба.