А тепер шеф ніби витяг у нього це з голови.

- Так точно, Артуре Вікторовичу, - наважився він на найпростіший варіант.

- Хто?

- Один з людей Кирилова.

Батюшка подивився на нього з легкою посмішкою, від якої у Сергія спина пішла дрижаками.

- Зберіть наших, Сергію Костянтиновичу. Поїдемо до них з візитом.

☭

Це дурниця.

- Це відвага, - буркнув Москаль, вставляючи на місце обойму пістолета.

Вождь не повинен наражатися на випадкову кулю.

- Люди бояться, вони виснажені і непевні. Їм потрібен надихаючий приклад.

Їм потрібен лідер, а не труп.

- Так, так. Найпростіше – це сидіти в безпечному бункері, посилаючи погано озброєного рекрута на смерть, - саркастично хмикнув Москаль. – І скінчити на підлозі, давлячись власним блювотинням. Для мене ти теж бажаєш чогось такого?

Відповідала йому тиша.

- Так я власне і вважав.