З коридорів з обслуговування вони перемістилися до чогось, що було схоже на переходи з часів війни. Начебто, під Москвою існували ціла мережа схронів і потужних бункерів, нібито неуживаних і забутих, тому тунелі, що поєднували їх, повинні були бути істинним лабіринтом.

Потім якийсь час вони бродили по щиколотки в теплуватім шламі каналізаційного каналу, потім бомб наказав Артурові почекати і пішов кудись вперед. Через днякий час, який важко було окреслити, він повернувся.

- Мусимо почекати, ще рано, - промовив він, протягуючи товаришеві коробочку з недопалками. – Поки що відкрите.

- Але що? Що відкрите?

- Не має значення. Ще десь з годинку.

Вони сиділи в темряві, щоб не марнувати ледь тягнучих батарейок. Врешті решт провідник включив ліхтарик, потягнувся і, не кажучи ні слова, рушив далі.

Ввійшли в якісь коридори, вузькі, низькі і тісні, тому місцями їм доводилося повзти на карачках, щоб поміститися під в'язками дротів і труб. А потім перед ними з'явилося світло.

- Чшшш. – Ветеран приклав палець до вуст і почовгав пепереду, потім махнув Артурові. – Ідіть, таваріщ старшина! Тільки… візьміть-но ось це, чоботи треба зняти і ноги обмотати.

Він подав якісь шматки і кілька мотузків.

- Що?...

Столик лише махнув рукою, зігнувся мов параграф і почав стягувати розбиті чоботи. Артур зробив те ж саме, кривлячись при цьому від болю в грудній клітці. Він ледь-ледь міг дістати коліно, тому на дотик скинув свої пантофлі, які ледь трималися на швах, загорнув ноги шматками, перев'язав.

- Ніби чортові індіанці… - буркнув він сам собі, посміхнувся.

Так давно він не робив нічого дурного, дивного і дитячого! Небезпечне, ризиковане, відважне, хитре – так. Але ось це…

Він подивився перед собою, але Столика там вже не було – замість нього залишилася лише відхилена решітка вентиляційного ходу та освітлений слабким блиском коридор Він почовгав вперед.

- Пішли, таваріщ, - Його провідник зазирнув до отвору. – Тільки тихо.

- Де ми?... – прошепотів Артур, вилізаючи в покритий зеленим килимовим покриттям коридор зі стінами, покритими темними дерев'яними панелями. Пригашене світло лилося з-за недалекого повороту, там мусила горіти якась самотня лампа.

- Тссс… Туди.

Бомж підкрався до дверей, почекав, коли компаньйон підійде ближче. Показав на прикручену гвинтами бронзову табличку.