Очі Єнісеєвича відкрилися у німому перелякові, коли рука здригнулася і поповзла вверх і униз, викреслюючи каракулі підпису… А потім закотилися під череп, голова безвладно впала на груди.

- Будинок чистий, шефе, - забасив Алекс, що спустився згори.

Москаль обережно підняв мертву руку олігарха, витяг з неї авторучку, накрутив ковпачок. Потім взяв документ, дмухнув на підпис.

- Ну от все і зроблене, - холодно посміхнувся юристові Москаль.

- Артуре Вікторовичу, як адвокат я мушу зазначити, що обставини виконання чинності можуть породити вагомі сумніви відносно того, чи…

- За те я вам і плачу, щоб ви таким небажаним вагітностям запобігали, або ж усували їх на ранній стадії розвитку. Ви бачили, що він підписав власноручно?

Юрист енергійно кивнув.

- При повній свідомості? Без примушення?

- Але…

- Так чи ні?

- В принципі: так…

Москаль похлопав його по щоці, показав рукою довкола.

- Якби що, тут у вас дюжина свідків, озброєних і готових на все. Сергій Костянтинович?

- Тут! – заволав Серьожа, який набігав з коридору.

- Сейф знайшли?

- Вже докладаю, Артуре Вікторовичу. Діма, Фома, Вася! І шо ви так, бля, товчетеся? Чи я, бля, нечітко, бля, казав? Знайти той траханий сейф!

- Ви вільні, Олег, - звернувся олігарх до юриста.

Нещасний адвокат кивнув, тремтячими руками сховав документ до папки, лише за третім разом зумів її застібнути і рушив до виходу, не знаючи, куди подіти очі.

Охоронець, що лежав з широко розкинутими ногами під стіною, велика частина спини якого розбризкалася по шпалері в золоті квіти, дивився на нього скляним, мертвим поглядом.