— Думаєш, ти бачив його привид?

— Не знаю… ні… він не був прозорим…

— Але ж тоді…

— Може, то мені лише примарилося, — сказав Гаррі. — Але… судячи з фотографій… це скидалося на нього…

Герміона й далі дивилася так, ніби не була певна, що він при здоровому глузді.

— Я розумію… цього не може бути… — Гаррі озирнувся на Бакбика, що длубався дзьобом у землі, мабуть, шукав хробаків. Але дивився він не на нього…

Гаррі думав про свого батька і трьох його старих приятелів… Муні, Червохвіст, Гультяй, Золоторіг… Невже вони з’явилися сьогодні тут разом? Усі були певні, що Червохвіст мертвий, а він ні з того, ні з сього зринув цього вечора. Може, і Гаррін батько зробив щось подібне? Чи, може, то й справді примарилось? Та постать на тому боці озера була, звичайно, надто далеко, щоб добре її роздивитися… але на якусь мить він був переконаний, що то…

Над ними вгорі легенько шелестіло листя. Місяць час від часу виринав з-за хмарин. Герміона обернулася до Верби й чекала.

І ось, нарешті, коли минуло понад годину…

— Ми виходимо! — прошепотіла Герміона.

Вони з Гаррі скочили на ноги. Бакбик підняв голову. Вони дивилися, як з нори між корінням незграбно вибиралися Люпин, Рон і Петіґру. Тоді з’явилася Герміона… за нею непритомний Снейп, що химерно плив у повітрі. Останніми вийшли Гаррі та Блек. Усі вони попрямували до замку.

У Гаррі закалатало серце. Він подивився на небо: будь-якої миті хмари можуть розійтися, і визирне місяць…

— Гаррі, — прошепотіла Герміона, ніби читаючи його думки, — ми не маємо права звідси вийти, нас можуть побачити. Нічого не вдієш…

— То ми що — дозволимо Петіґру знову втекти?..

— А як ти знайдеш у пітьмі пацюка? — відрубала Герміона. — Ми нічим не зарадимо! Нам необхідно врятувати Сіріуса! І все. Більше нічого!

— Та добре, добре…

З-за хмари виплив місяць. Маленькі постаті вдалині зупинилися. Тоді почався якийсь рух…

— Це Люпин, — прошепотіла Герміона. — Він перевтілюється…

— Герміоно! — раптом вигукнув Гаррі. — Треба тікати!

— Кажу ж бо: не можна…