— Як це було
Вона верещала на таких високих регістрах, що ще трохи — і ніхто, крім кажанів, її, мабуть, не почув би. Обурення її сягло апогею, вона на мить навіть утратила дар мови, і Рон миттю скористався з паузи.
— Я захотів повернутись тієї ж миті, як роз’явився, але нарвався на банду хапунів, Герміоно, й нікуди вже не міг піти!
— Банду кого? — перепитав Гаррі, а Герміона впала в крісло, так міцно схрестивши ноги й руки, що, здавалося, не зможе їх роз’єднати ще кілька років.
— Хапунів, — повторив Рон. — Ці банди скрізь, прагнуть заробити трохи золота, хапаючи маґлородців і зрадників роду, міністерство призначило винагороду за кожного впійманого. Я був сам, та ще й шкільного віку на вигляд, і вони страшенно зраділи, думали, що я маґлородець, що я переховуюсь. Довелося задурити їм голови, щоб не потягли в міністерство.
— І що ж ти їм наплів?
— Сказав, що я Стен Шанпайк. Перше, що прийшло в голову.
— І вони повірили?
— Та вони такі тупі! Один точно був наполовину троль, судячи зі смороду…
Рон зиркнув на Герміону, сподіваючись, що цей маленький жарт розм’якшить їй серце, але вона й далі дивилася з кам’яним обличчям, не розплітаючи рук.
— Так от, вони почали сперечатися, Стен я чи ні. Чесно кажучи, це було жалюгідне видовище, бо їх було п’ятеро, а я один, та ще ж вони забрали в мене чарівну паличку. Тоді двоє з них почали битися, а я скористався тим, що інші дивляться на них, ударив того, що мене тримав, у живіт, схопив його чарівну паличку, роззброїв другого, того, що тримав мою паличку, і роз’явився. Мені це не дуже добре вдалося, я знову половнувся… — Рон показав праву руку, де бракувало двох нігтів, та Герміона й бровою не повела, — і опинився за багато миль від вас. Поки я добрався до того берега річки, де ви були… ви вже звідти зникли.
— Боже, яка зворушлива історія, — зронила Герміона тим зарозумілим тоном, що з’являвся в неї, коли вона хотіла когось поранити словами. — Ти ж, мабуть, так перелякався. А ми тим часом побували в Ґодриковій Долині. І що там було, Гаррі? Ага, там з’явилася змія Відомо-Кого, й трохи не повбивала нас обох, а тоді прилетів сам Відомо-Хто. Він запізнився буквально на секунду, щоб нас зловити.
— Що? — Рон дивився то на неї, то на Гаррі, але Герміона не звертала на ці погляди уваги.
— Уяви собі, Гаррі, втратити нігті! Та наші біди порівняно з цим яйця виїденого не варті, правда?
— Герміоно, — тихо сказав Гаррі, — Рон щойно врятував мені життя.
Вона ніби й не чула.
— Я хотіла б дізнатися одне-єдине, — вона дивилася в простір над Роновою головою. — Як ти нас сьогодні знайшов? Це важливо. Коли це довідаємось, то зробимо так, щоб ті, кого ми не хочемо бачити, не змогли до нас потрапити.