Рон люто зиркнув на неї і вийняв з кишені джинсів маленький срібний предмет.

— Ось.

Вона мусила глянути на Рона, щоб побачити, що він їй показує.

— Світлогасник? — так здивувалася вона, що навіть забула напустити холодний і лютий вираз.

— Він не тільки гасить і запалює світло, — пояснив Рон. — Я не знаю, як він це зробив, і чому це сталося саме тоді, а не в якийсь інший час, бо я постійно хотів повернутися, з першої миті, як від вас пішов. А ранесенько на Різдво я слухав радіо й почув… почув тебе.

Він дивився на Герміону.

— Ти почув мене по радіо? — недовірливо перепитала вона.

— Ні, я почув тебе зі своєї кишені. Твій голос, — він знову підняв над собою світлогасника, — лунав звідси.

— І що ж я сказала? — запитала скептично й водночас зацікавлено Герміона.

— Назвала моє ім’я. «Рон». І ще сказала… щось про чарівну паличку…

Герміона яскраво почервоніла. Гаррі пригадав: після зникнення Ронове ім’я тоді вперше прозвучало в їхній розмові. Герміона назвала його, коли говорила, що неможливо полагодити чарівну паличку.

— Отож я його вийняв, — вів далі Рон, дивлячись на світлогасник, — але він був такий самий, нічого не змінилося, хоч я й не сумнівався, що тебе чув. Тоді я ним клацнув. У кімнаті погасло світло, але інше світло з’явилося просто за вікном.

Рон підняв вільну руку й показав кудись перед собою. Його очі втупилися в щось таке, чого не бачили ні Гаррі, ні Герміона.

— Це була кулька світла, такого синюватого відтінку, і вона пульсувала, знаєте, як світло від летиключа.

— Ага, — машинально підтвердили в один голос Гаррі й Герміона.

— Я знав, що це було воно, — сказав Рон. — Я спакував свої речі, закинув рюкзак на плечі і вийшов у садок.

— Та світлова кулька висіла там, вона мене чекала, а коли я вийшов, знову почала рухатись, і я пішов за нею аж за сарай, а там… ну, вона ввійшла в мене.

— Вибач, що? — перепитав Гаррі, подумавши, що почув щось не те.

— Вона типу підлетіла до мене, — показав Рон цей рух вказівним пальцем вільної руки, — прямо до грудей, а тоді… просто увійшла всередину. Отут, — торкнувся він грудей біля самого серця, — я її відчував, вона була гаряча. А коли опинилася в мені, я вже знав, що маю робити, знав, що вона мене заведе, куди мені треба. Тож я роз’явився й вигулькнув на схилі пагорба. Усе там було засипане снігом…

— Ми там були, — підтвердив Гаррі. — Провели там дві ночі, і другої ночі я ніби чув, що хтось ходить неподалік у темряві й гукає!