— Обійшлося краще, ніж ти міг сподіватися, — пробурмотів Гаррі.

— Ага, — погодився Рон. — Могло бути й гірше. Пам’ятаєш тих птахів, що вона на мене наслала?

— Я про це ще подумаю, — почувся з-під ковдр приглушений Герміонин голос, проте Гаррі помітив, як тихо всміхнувся Рон, виймаючи з рюкзака свою темно-бордову піжаму.

Розділ двадцятий Ксенофілій Лавґуд

Розділ двадцятий

Ксенофілій Лавґуд

Гаррі не сподівався, що Герміонин гнів ущухне за одну ніч, тому анітрохи не здивувався, що вранці вона спілкувалася здебільшого за допомогою похмурих поглядів та в’їдливої мовчанки. Рон у відповідь старався в її присутності бути незвично сумним, демонструючи так своє каяття. Тепер, коли вони знову були утрьох, Гаррі почувався наче на малолюдному похороні, де він єдиний не був у жалобі. Зате в ті короткі хвилини, коли Рон залишався наодинці з Гаррі — йдучи по воду чи шукаючи в підліску грибів, — він ставав до непристойності жвавий.

— Хтось нам допоміг, — увесь час повторював він. — Хтось прислав ту лань. Хтось нас підтримує. Одному горокраксу капут, старий!

Підбадьорені знищенням медальйона, вони міркували про можливі схованки інших горокраксів, хоч і обговорювали цю тему вже безліч разів. До Гаррі повернулися оптимізм і переконаність, що після такого успіху їх чекають нові перемоги. Герміонин сердитий вигляд не міг зіпсувати його бадьорого настрою. Несподівана усмішка фортуни, поява загадкової лані, здобуття Ґрифіндорового меча і, насамперед, Ронове повернення, принесли Гаррі стільки радості, що йому важко було зберігати серйозний вираз обличчя.

Пополудні вони з Роном утекли від похмурої Герміони, сказавши, що пошукають на безлистих ожинових кущах неіснуючі ягоди, і продовжили обмін новинами. Гаррі нарешті розповів Ронові про всі повороти їхніх з Герміоною мандрів, разом з детальним описом подій у Ґодриковій Долині. Рон, своєю чергою, ділився з Гаррі всім, що вивідав про широку чаклунську спільноту за час своєї відсутності.

— …а як ви довідалися про табу? — запитав він у Гаррі, розповівши про численні відчайдушні спроби маґлородців уникнути переслідувань з боку міністерства.

— Про що?

— Та ви ж з Герміоною перестали називати ім’я Відомо-Кого!

— О, справді. Та це просто погана звичка до нас причепилася, — пояснив він. — Але я запросто можу називати його В…

— НІ! — загорлав Рон так, що Гаррі аж у кущ стрибонув, а Герміона, що сиділа при вході в намет, устромивши носа в книжку, сердито на них зиркнула. — Вибач, — Рон допоміг Гаррі видряпатися з ожинового куща. — Гаррі, на це ім’я наклали чари, щоб вистежувати людей! Використання цього імені ламає захисні закляття й викликає певного роду магічні збурення… саме так вони знайшли нас на Тотенгем-Корт-Роуд!