Темна постать поспішала до них, і Гаррі побачив у світлі чарівних паличок відблиск срібла. Вони знайшли Ґрифіндорів меч.

— Ду-у-уже гарно, — прицмокнув язиком Ґрейбек, забираючи меч у напарника. — Справді дуже гарно. Здається, ґоблінської роботи. Де взяли?

— Це батьків, — збрехав Гаррі, покладаючи всю надію на те, що в темряві Ґрейбек не побачить імені, викарбуваного під самим руків’ям. — Ми позичили, щоб дрова рубати…

— Стривай, Ґрейбек! Глянь ось, у «Віщуні»!

Коли Скабіор це вигукнув, шрам Гаррі, що неприродно розтягся на розпухлому лобі, дико запалав. Набагато чіткіше, ніж усе те, що було навколо нього, Гаррі побачив височенну будівлю — похмуру фортецю, чорну й непривабливу. Волдемортові думки зненацька знову стали виразні й гострі, як бритва. Він линув до цієї велетенської споруди, відчуваючи спокійну радість мети…

Так близько… так близько…

Величезним напруженням волі Гаррі заблокував свідомість від Волдемортових думок, і повернувся в темряву, де сидів, прив’язаний до Рона, Герміони, Діна й Ґрипхука, і прислухався до Ґрейбека і Скабіора.

— «Герміона Ґрейнджер», — читав Скабіор, — «бруднокровка, котра, як відомо, тиняється разом з Гаррі Поттером».

Шрам палав у тиші, але він зробив неймовірне зусилля, щоб залишитися тут і не зісковзнути у Волдемортову свідомість. Почув, як зарипіли Ґрейбекові черевики, коли той присів навпочіпки біля Герміони.

— А знаєш, симпатюля, хтось на цій фотці дуже на тебе схожий.

— Це не я! Не я!

Нажаханий Герміонин крик був немовби підтвердженням цього факту.

— «…котра, як відомо, тиняється з Гаррі Поттером», — неголосно повторив Ґрейбек.

Усі довкола завмерли. Шрам несамовито болів, та Гаррі з останніх сил чинив опір Волдемортовим думкам. Ще ніколи не було так важливо залишатися самим собою.

— Ну, це вже інша справа, скажи? — прошепотів Ґрейбек. Усі мовчали. Гаррі відчув, як завмерла в очікуванні зграя хапунів, як затремтіла Герміонина рука. Ґрейбек розігнувся й ступив кілька кроків до того місця, де сидів Гаррі, знову нахилився й уважно придивився до безформних рис його обличчя.

— А що це в тебе на лобі, Верноне? — м’яко запитав він, війнувши на Гаррі смородом з рота, і притис брудного пальця до розтягнутого шраму.

— Не торкайся! — крикнув Гаррі, не в змозі втриматися. Боявся, що його зараз знудить від болю.