Брама відчинилася.
— Ходімо! — звелів Ґрейбек своїм поплічникам, і бранців потягли за браму, а далі алеєю між рядами високого живоплоту, що притишував їхні кроки. Гаррі побачив над собою примарний білий силует і зрозумів, що то павич-альбінос. Спіткнувся, але Ґрейбек швидко поставив його на ноги. Він ішов, хитаючись, боком, прив’язаний спиною до спин чотирьох інших бранців. Заплющивши набряклі очі, на мить дозволив пекучому болю в шрамі себе подолати, бо хотів знати, що зараз робить Волдеморт, чи вже знає, що Гаррі впіймали…
Гаррі охопила Волдемортова лють, шрам, здавалося, вибухне з болю, але він повернувся свідомістю у власне тіло, намагаючись там залишатися, поки бранців штурхали по гравію.
Їх усіх залило світлом.
— У чому справа? — запитав холодний жіночий голос.
— Нам треба побачити Того-Кого-Не-Можна-Називати! — проскрипів Ґрейбек.
— Ти хто такий?
— Ви ж мене знаєте! — У голосі вовкулаки почулася образа. — Фенрір Ґрейбек! Ми вловили Гаррі Поттера!
Ґрейбек схопив Гаррі й розвернув обличчям до світла, примусивши інших полонених теж розвернутися.
— Я розумію, що він розпух, мадам, але це він! — втрутився Скабіор. — От придивіться й побачите шрам. А оце дівчисько бачите? Це та бруднокровка, що з ним тинялася, мадам. Немає сумніву, що це він, а ще ми маємо його чарівну паличку! Осьо, мадам…
Гаррі бачив, що Нарциса Мелфой розглядає його набрякле лице. Скабіор кинув їй тернову чарівну паличку. Нарциса підняла брови.
— Заведіть їх сюди, — звеліла.
Штурханами й копняками Гаррі та інших бранців загнали по широких кам’яних сходах в обвішаний портретами передпокій.
— Ідіть за мною, — сказала Нарциса й повела їх через передпокій. — Мій син, Драко, вдома на весняних канікулах. Якщо це Гаррі Поттер, він його впізнає.