Це був новий, хоч і знайомий голос, а пролунав він у Гаррі за спиною, ліворуч від Герміони.

— Дін?

— Це ти! Якщо вони з’ясують, кого піймали!.. Це хапуни, вони шукають таких, як ми, школярів і видають їх за гроші…

— Непоганий улов для одного вечора, — почулося Ґрейбекове гарчання. Повз Гаррі прогупали підбиті цвяхами черевики, а в наметі знову щось загуркотіло. — Бруднокровка, ґоблін-утікач і три прогульники. Скабіоре, ти вже перевірив їхні прізвища у списку? — проревів він.

— Ага. Нема там Вернона Дадлі, Ґрейбек.

— Цікаво, — вишкірився Ґрейбек. — Це цікаво.

Він присів біля Гаррі, і той побачив крізь вузесенькі щілинки між набряклими повіками поросле сплутаною сірою бородою та вусами обличчя з гострющими жовтими зубами й виразками в кутках рота. Ґрейбек смердів, як і тоді, на верхівці вежі, коли загинув Дамблдор: брудом, потом і кров’ю.

— То, значить, тебе не шукають, Верноне? Чи ти в цьому списку під іншим прізвищем? У якому гуртожитку ти був у Гоґвортсі?

— У Слизерині, — машинально відповів Гаррі.

— От кумедія, вони всі думають, що нам це подобається чути, — вишкірився Скабіор, що стояв у тіні. — Але ніхто й гадки не має, де там вітальня.

— У підвалі, — чітко відповів Гаррі. — Заходити крізь стіну. Там повно черепів і всякого такого, а ще вона під озером, тому там зелене світло.

На мить запала тиша.

— Ну-ну, здається, ми справді вловили пацана зі Слизерину, — буркнув Скабіор. — Радій, Верноне, бо слизеринців серед бруднокровців небагато. А хто твій батько?

— Працює в міністерстві, — збрехав Гаррі. Він знав, що достатньо найменшої перевірки — і вся його шита білими нитками історія розсиплеться, та, з іншого боку, ця гра й так триватиме лише доти, доки його обличчя знову не стане нормальне. — У відділі магічних нещасних випадків і катастроф.

— Знаєш, Ґрейбек, — озвався Скабіор. — Здається, там є якийсь Дадлі.

Гаррі затамував подих. Може, завдяки такому щасливому збігу вони якось викрутяться?

— Ну-ну, — буркнув Ґрейбек, і Гаррі відчув у цьому бездушному голосі ледь помітну нотку стурбованості. Він зрозумів, що Ґрейбек боїться, чи не напав він на сина міністерського працівника. Серце в Гаррі ледь не вискакувало з грудей, обв’язаних мотузками. Він би не здивувався, якби довідався, що Ґрейбек це бачить. — Якщо ти кажеш правду, почваро, то тобі нічого боятися відвідин міністерства. Думаю, твій батько ще нагороду нам покладе за те, що забрали тебе звідси.

— Але, — почав було Гаррі, в горлі якого пересохло, — якщо ви нас…

— Гей! — покликав хтось з намету. — Ґрейбек, дивися, що тут!