— …а це точно він? Бо якщо ні, Ґрейбек, то ми всі трупи.
— Хто тут командує? — заревів Ґрейбек, приховуючи хвилинну розгубленість. — Я кажу, що це Поттер, а він плюс його чарівна паличка — це двісті тисяч ґалеонів на бочку! Але якщо ви такі боягузи й не хочете зі мною, то нехай усе буде моє, а як пощастить, то ще й дівулька на додачу!
— Добро! — озвався Скабіор. — Добро, ми з тобою, Ґрейбек! А що робити з цими?
— Та теж можна взяти. Маємо двох бруднокровців, це ще десять ґалеонів. І дай мені меча. Якщо то рубіни, то теж набіжить кругленька сума.
Полонених поставили на ноги. Гаррі чув, як швидко й нажахано дихає Герміона.
— Тримайте їх міцно. Я беру Поттера! — сказав Ґрейбек і схопив Гаррі за волосся. Довгі жовті нігті дряпнули його по голові. — На рахунок «три»! Раз… два… три…
Вони роз’явилися, тягнучи бранців за собою. Гаррі пручався, намагався скинути Ґрейбекову руку, та це було безнадійно. Рон і Герміона були міцно притиснуті до нього з боків, він не міг від’єднатися від групи, ледве дихав, а шрам запік ще болючіше…
Полонені попадали одне на одного, приземлившись на якійсь сільській вуличці. Набряклі очі Гаррі якусь мить призвичаювались, а тоді він побачив ковану залізну браму з двох половин, за якою починалася довга під’їзна алея. Відчув тонесеньку цівочку полегшення, бо Волдеморта там не було. Гаррі, чинячи опір видінням, знав, що той зараз у якійсь дивній фортеці на самому вершечку вежі. Скільки Волдемортові треба часу, щоб повернутися, коли він довідається, що Гаррі тут, то вже інша річ…
Один хапун підійшов до брами й потрусив її.
— Як нам зайти? Тут замкнуто, Ґрейбек, я не можу… чорт!
Він злякано відсмикнув руки. Залізо звивалося й вигиналося, викручуючись з абстрактних завитків та кілець у страхітливе лице, що заговорило деренчливим лунким голосом:
— Назвіть мету прибуття!
— Ми маємо Поттера! — тріумфально заявив Ґрейбек. — Упіймали Гаррі Поттера!