Кругла шкала радіоприймача закрутилася, а лампочки, що освітлювали панель настройки, згасли. Гаррі, Рон і Герміона сяяли від щастя. Знайомі приязні голоси, щойно ними почуті, подіяли наче потужний тонізуючий засіб. Гаррі вже так звик до ізольованості, що майже забув про існування людей, які чинять опір Волдемортові. Це було мовби прокинутись після довгого сну.

— Добре, га? — радісно запитав Рон.

— Класно, — відповів Гаррі.

— Вони такі відважні, — захоплено зітхнула Герміона. — Якби їх знайшли…

— Вони постійно переміщаються, — сказав Рон. — Як і ми.

— А чули, що сказав Фред? — схвильовано запитав Гаррі. Тепер, коли передача закінчилася, його думки знову повернулися до всепоглинаючої манії. — Він за кордоном! Він і досі шукає чарівну паличку, я так і знав!

— Гаррі…

— Герміоно, чого ти так уперто не хочеш цього визнати? Вол…

— ГАРРІ, НЕ СМІЙ!

— …деморт шукає бузинову паличку!

— Це ім’я — табу! — загорлав Рон, зриваючись на ноги, бо надворі коло намету щось голосно ляснуло. — Я ж тобі казав, Гаррі, що нам більше не можна його називати… треба захиститися новими закляттями-оберегами… швидко… вони так знаходять…

Але зненацька Рон замовк, і Гаррі знав чому. Стервоскоп на столі засвітився й закрутився. Почулися голоси, вони швидко наближалися — грубі й збуджені голоси. Рон витяг з кишені світлогасник і клацнув. Усі лампи згасли.

— Виходьте з піднятими руками! — пролунав у темряві хрипкий голос. — Ми знаємо, що ви там! На вас націлено півдесятка чарівних паличок, і нам плювати, в кого влучать закляття!

Розділ двадцять третій Маєток Мелфоя

Розділ двадцять третій

Маєток Мелфоя

Гаррі глянув на друзів, але в темряві розрізнив тільки їхні силуети. Побачив, що Герміона націлила чарівну паличку, але не надвір, а йому в лице. Щось бахнуло, спалахнуло біле світло, і він аж зігнувся від болю, нічого не бачачи. Відчув долонями, як швидко розбухає обличчя, й важкі кроки затупали навколо нього.

— Вставай, паскудо!

Незнайомі руки грубо підняли Гаррі з землі. Не встиг він їх зупинити, як хтось понишпорив у його кишенях і забрав тернову чарівну паличку. Гаррі затулив долонями обличчя, що нестерпно боліло й було якесь незнайоме під пальцями — обважніле, набрякле й пухке, наче від сильної алергії. Очі перетворилися на щілинки, крізь які він ледве бачив. Окуляри десь упали, коли його витягали з намету. Розрізняв розмиті постаті чотирьох чи п’ятьох чоловіків, що приборкували Рона й Герміону.