— Геть… від… неї! — закричав Рон. Звук ударів кулаками по тілу годі було з чимось переплутати. Рон застогнав від болю, а Герміона крикнула:

— Не займайте його, не рухайте!

— Твоєму кавалерові буде ще гірше, якщо він виявиться в моєму списку, — пролунав до жаху знайомий хрипкий голос. — Дуже приємна дівчинка… яке задоволення… я так люблю м’якеньку шкірку…

Гаррі трохи не знудило. Він упізнав цей голос — Фенрір Ґрейбек, вовкулака, якому дозволили носити мантію смертежера як подяку за його звірячу жорстокість.

— Обшукати намет! — звелів інший голос.

Хтось жбурнув Гаррі долілиць на землю. Глухий удар засвідчив, що поруч кинули Рона. Чулися кроки й гуркіт. Це чоловіки перекидали стільці, обшукуючи намет.

— Ану глянемо, хто тут у нас, — пролунав над головою зловтішний Ґрейбеків голос, і Гаррі перекинули на спину. Світло чарівної палички впало на лице і Ґрейбек зареготав.

— Такі мармизи треба маслопивом запивати. Що з тобою сталося, почваро?

Гаррі відповів не зразу.

— Я тебе питаю, — повторив Ґрейбек, а Гаррі отримав удар у живіт, від якого аж зігнувся, — що сталося?

— Ужалило, — пробурмотів Гаррі. — Щось мене вжалило.

— Ага, схоже на це, — пролунав другий голос.

— Як твоє прізвище? — прогарчав Ґрейбек.

— Дадлі, — відповів Гаррі.

— А ім’я?

— Я… Вернон. Вернон Дадлі.

— Перевір список, Скабіор, — розпорядився Ґрейбек, і Гаррі почув, як той почовгав до Рона. — А ти хто, рудий?

— Стен Шанпайк, — відповів Рон.

— Так ми й повірили, — сказав чоловік на прізвище Скабіор. — Що ми, Стена Шанпайка не знаємо? Він же на нас працює.

Знову почувся глухий удар.