— Убий його, Циссі! — загорлала Белатриса, однак знову щось голосно ляснуло — і Нарцисина чарівна паличка теж злетіла вгору й упала по той бік кімнати.

— Ти мала брудна мавпо! — залементувала Белатриса. — Як ти посмів забирати чарівну паличку у відьми, як ти посмів кидати виклик своїм хазяям?

— Добі не має хазяїна! — пискнув ельф. — Добі — вільний ельф, і Добі прийшов урятувати Гаррі Поттера і його друзів!

Від болю у шрамі Гаррі вже нічого не бачив. Мов у тумані, він зрозумів, що в них залишилися секунди, миті до того, як тут з’явиться Волдеморт.

— Роне, лови… і ТІКАЙ! — закричав він, кидаючи йому одну чарівну паличку. Тоді нахилився, щоб витягти з-під люстри Ґрипхука. Ґоблін стогнав, але меча з рук не випускав. Перекинувши його через плече, Гаррі схопив за руку Добі й крутнувся на місці, щоб роз’явитися.

Перед тим, як провалитися в темряву, він устиг востаннє окинути поглядом вітальню. Побачив застиглих Нарцису й Драко, руде пасмо Ронового волосся і розмиту срібну смугу — траєкторію Беатрисиного ножа, що летів через усю кімнату туди, де щойно стояв Гаррі…

— Білл і Флер… котедж «Мушля»… Білл і Флер…

Він розчинився в невідомості. Міг тільки повторювати назву пункту призначення й надіятися, що цього вистачить, щоб туди перенестися. Біль у чолі пронизував, вага ґоблінового тіла тисла на плечі. Відчував, як б’є по спині Ґрифіндорів меч. Рука Добі смикнулася в його долоні. Він подумав, що ельф намагається перебрати на себе контроль, скерувати їх у потрібному напрямку, і дав знати, що не заперечує, легенько стиснувши йому пальці…

І ось вони вдарилися об твердий ґрунт, відчули запах солонуватого повітря. Гаррі впав навколішки, відпустив руку Добі й обережно поклав на землю Ґрипхука.

— Усе нормально? — запитав він, коли ґоблін поворухнувся, одначе Ґрипхук лише заскімлив.

Гаррі примружено роззирнувся в темряві. Неподалік під неозорим зоряним небом виднівся будинок, і Гаррі здалося, що він помітив там рухи.

— Добі, це котедж «Мушля»? — прошепотів він, стискаючи в руках дві чарівні палички, відібрані у Мелфоїв, готовий, якщо буде треба, до бою. — Ми опинилися там, де треба? Добі?

Він озирнувся. Маленький ельф стояв неподалік.

— ДОБІ!

Ельф захитався, в його величезних блискучих очах відбилися зорі. І він сам, і Гаррі одночасно подивилися на срібне руків’я ножа, що стирчало з ельфових грудей.

— Добі… ні… НА ПОМІЧ! — заревів Гаррі в бік будинку, до людей, що там рухалися. — НА ПОМІЧ!

Він не знав і не хотів знати, чаклуни там чи маґли, друзі чи вороги. Він бачив лише темну пляму, що розповзалася в Добі на грудях, бачив тонесенькі ручки, що їх ельф простягав до Гаррі в німому благанні. Гаррі схопив його й поклав боком на холодну траву.