— Дуже-дуже тобі дякую, Добі, за те, що визволив мене з того підвалу. Це так несправедливо, що загинув саме ти, такий добрий і відважний. Я ніколи не забуду, що ти для нас зробив. Маю надію, що зараз ти щасливий.

Вона повернулася й очікувально глянула на Рона. Той прокашлявся і сказав охриплим голосом:

— Так… дякую, Добі.

— Дякую, — пробурмотів Дін.

Гаррі ковтнув слину.

— Прощавай, Добі, — сказав він. Більше він ні на що не спромігся, втім, Луна все за нього висловила. Білл підняв чарівну паличку — і купа свіжовикопаної землі здійнялася й акуратно засипала могилу, утворивши невеличкий червонястий горбик.

— Ви не проти, якщо я ще трохи тут побуду? — запитав Гаррі друзів.

Вони щось нерозбірливо пробурмотіли. Хтось легенько поплескав його по спині і всі пішли назад до будинку, залишивши Гаррі наодинці з ельфом.

Він роззирнувся — клумби були обкладені великими білими, відполірованими морем каменями. Він узяв чи не найбільший і поклав його, наче подушку, над тим місцем, де спочивала голова Добі. Намацав у кишені чарівну паличку.

Їх там було аж дві. Він уже забув перебіг подій, не міг зараз пригадати, чиї це були чарівні палички. Лише пам’ятав, як вихоплював їх у когось із рук. Вибрав коротшу, бо вона була приємніша в руці, і націлив на камінь.

Поволі, підкоряючись його вказівкам, на поверхні каменя з’явилися викарбувані літери. Він знав, що Герміона зробила б це охайніше і, мабуть, швидше, але хотів сам позначити це місце, так само, як і сам хотів викопати могилу. Коли Гаррі розігнувся, на камені лишився напис:

Тут лежить Добі, вільний ельф.

Тут лежить Добі, вільний ельф.

Ще кілька секунд дивився на свою роботу і поволеньки пішов. Шрам посіпувався, а в голові юрмилися думки, що сяйнули йому в могилі, ідеї, що сформувалися в темряві — захопливі й жахливі.

Коли він зайшов у коридорчик, усі сиділи у вітальні, уважно слухаючи Білла. Кімната була світла й гарна, а в каміні палахкотіли принесені морем дрова. Гаррі не хотів забруднити килим, тому залишився стояти у дверях і прислухався.

— …пощастило, що Джіні на канікулах. Якби вона була в Гоґвортсі, то її схопили б раніше, ніж ми туди встигли б. Тепер ми знаємо, що вона теж у безпеці.

Білл озирнувся й побачив біля порога Гаррі.

— Я забрав усіх з «Барлогу», — пояснив він. — Перевіз до Мюріелів. Смертежери вже знають, що Рон з тобою, і тепер наша родина стане їхньою мішенню… не проси пробачення, — додав він, побачивши, як Гаррі міняється на лиці. — Тато вже кілька місяців казав, що все це лише питання часу. Нас і так завжди вважали найбільшими зрадниками роду.