Гаррі, Рон і Герміона піднялися за Біллом крутими сходами до маленького сходового майданчика. Там було троє дверей.

— Сюди, — сказав Білл, відчиняючи двері їхньої з Флер спальні. Тут вікно теж виходило на море, поцятковане золотом світанку. Гаррі підійшов до вікна, повернувся спиною до яскравого видовища, склав руки і став чекати. Шрам пульсував. Герміона сіла на крісло біля туалетного столика, а Рон примостився на його поручні.

Знову з’явився Білл з маленьким ґобліном на руках, поклав його обережно на ліжко. Ґрипхук хрипко подякував, і Білл вийшов, зачинивши за собою двері.

— Вибач, що витяг тебе з ліжка, — почав Гаррі. — Як твої ноги?

— Болять, — відповів ґоблін. — Але гояться.

Він і досі не випускав з рук Ґрифіндорів меч і вигляд мав якийсь дивний: чи то войовничий, чи то заінтригований. Гаррі звернув увагу на землисту ґоблінову шкіру, на довгі тонкі пальці, на чорнющі очі. Флер його роззула. Довгі ступні були брудні. Він був вищий, ніж ельфи-домовики, та не набагато. Зате його опукла голова була значно більша, ніж у людей.

— Ти, мабуть, не пам’ятаєш… — почав Гаррі.

— …що я — той ґоблін, який показав тобі твій сейф, коли ти вперше в житті відвідав «Ґрінґотс»? — договорив за нього Ґрипхук. — Я все пам’ятаю, Гаррі Поттер. Ти навіть серед ґоблінів дуже відомий.

Гаррі й ґоблін обмінялися оцінюючими поглядами. Гаррін шрам не переставав боліти. Хотілося якомога скоріше закінчити цю розмову з Ґрипхуком — і водночас він боявся зробити хибний хід. Поки думав, як краще викласти своє прохання, ґоблін перший порушив тишу.

— Ти поховав ельфа, — несподівано злісно сказав він. — Я бачив тебе з вікна сусідньої кімнати.

— Так, — підтвердив Гаррі.

Ґрипхук скоса зиркнув на нього зизуватими очима.

— Ти якийсь дивний чаклун, Гаррі Поттер.

— Чому це? — машинально потер шрам Гаррі.

— Ти викопав могилу.

— То й що?

Ґрипхук не відповів. Гаррі подумав, що той, мабуть, насміхається, бо він діяв як маґл, проте його мало обходило, схвалює Ґрипхук поховання Добі чи ні. Він зосередився для атаки.

— Ґрипхук, я хочу попросити…

— А ще ти врятував ґобліна.

— Що?