— Темний Лорд прощає тим, хто вірою й правдою служив йому в минулому, — відповіла Герміона, чудово імітуючи Белатрисину манеру зверхньо говорити. — Мабуть, Траверсе, твої заслуги перед ним не такі видатні, як мої.

Ці слова образили смертежера, та підозріливості на його лиці поменшало. Траверс глянув на чоловіка, якого щойно приголомшив Рон.

— Він тебе скривдив?

— Це вже не має значення, він більше не посміє, — холодно зронила Герміона.

— З цими безпаличниками є трохи мороки, — пожалівся Траверс. — Я нічого не маю проти, щоб вони сиділи й жебрали, але на тому тижні одна така набралася зухвальства просити, щоб я захистив її в міністерстві. «Я відьма, сер, я відьма, дозвольте це довести!» — перекривив він писклявим голосом. — Неначе я такий дурний, щоб дати їй свою чарівну паличку… До речі, Белатрисо, — запитав Траверс з цікавістю, — а чиєю паличкою ти зараз користуєшся? Я чув, що твоя власна…

— Моя паличка зі мною, — холодно урвала його Герміона, показуючи Белатрисину чарівну паличку. — Не знаю, Траверсе, де ти нахапався цих пліток, але тебе явно дезінформували.

Траверса це трохи спантеличило, і він повернувся до Рона.

— Хто твій супутник? Я його не впізнаю.

— Це Драґомир Деспард, — відповіла Герміона. Вони вирішили, що Ронові найкраще буде прикинутися чужоземцем. — Він майже не розмовляє англійською, але симпатизує Темному Лордові. Прибув сюди з Трансільванії ознайомитися з нашим новим режимом.

— Справді? Як ся маєш, Драґомире?

— Ся маш, — відповів Рон, простягаючи руку.

Траверс неохоче, двома пальцями, відповів на потиск, наче боявся забруднитися.

— То що це вдосвіта привело тебе й твого… е-е… супутника на Алею Діаґон? — поцікавився Траверс.

— Треба зайти в «Ґрінґотс», — пояснила Герміона.

— На жаль, мені теж, — сказав Траверс. — Гроші, кляті гроші! Без них не прожити, але мушу зізнатися, мене засмучує необхідність спілкування з нашими довгопалими друзями.

Гаррі відчув, як на мить стислися в нього на шиї Ґрипхукові пальці.

— Ідемо? — Траверс жестом запропонував Герміоні йти далі.

Герміоні хоч-не-хоч довелося простувати з ним звивистою брукованою вуличкою аж туди, де над маленькими крамничками височів сніжно-білий «Ґрінґотс». Рон плентався поруч, а Гаррі з Ґрипхуком ішли ззаду.

Ще тільки пильного смертежера їм бракувало! А найгірше було те, що Траверс, який крокував поруч з, як він гадав, Белатрисою, не давав Гаррі змоги поспілкуватися з Герміоною чи Роном. Вони аж надто швидко дійшли до мармурових сходів перед великими мідними дверима. Як і попереджав Ґрипхук, замість одягнутих у лівреї ґоблінів, що зазвичай стояли обабіч входу, банк тепер охороняли два чаклуни з довгими й тонкими золотими прутиками в руках.