— А, бачу, — сказав Траверс, дивлячись на Белатрисину чарівну паличку, — дуже гарна. І добре діє? Мені завжди здавалося, що палички потребують обкатки, правда?

Герміона, хоч і цілком спантеличена, на превелике полегшення Гаррі, без жодних коментарів сприйняла цей дивний поворот подій.

Старий ґоблін за стійкою ляснув у долоні, і до нього підбіг молодший ґоблін.

— Мені потрібні брязкуни, — сказав він молодшому.

Той кудись побіг, за мить повернувся зі шкіряною торбою, повною чогось металевого й брязкітливого, і вручив її начальникові.

— Добре, добре! Пройдіть за мною, мадам Лестранж, — запросив старий ґоблін і зістрибнув зі стільця, на мить зникнувши з очей, — я заведу вас у ваше сховище.

Він з’явився з другого краю стійки і, дзенькаючи шкіряною торбою, радісно подався до них. Траверс стояв непорушно, з широко роззявленим ротом. Рон розгублено розглядав Траверса, привертаючи увагу до цього чудернацького видовища.

— Стривай… Боґроде!

З-за стійки вибіг ще один ґоблін.

— Ми маємо інструкції, — вклонився він Герміоні, — вибачте, мадам Лестранж, але є спеціальне розпорядження щодо сейфа Лестранжів.

Він щось завзято зашепотів Боґродові у вухо, але імперіуснутий ґоблін лише відмахнувся:

— Я знаю про інструкції. Мадам Лестранж хоче зайти у своє сховище… старовинний рід… наші давні клієнти… сюди, будь ласка…

І він, брязкаючи торбою, поспішив до одного з численних виходів із зали. Гаррі ще раз глянув на Траверса, непорушного, з неприродно відсутнім поглядом, і прийняв рішення. Одним помахом чарівної палички він примусив Траверса пройти за ними у двері, а потім — в освітлений смолоскипами неоштукатурений кам’яний коридор.

— Халепа, нас запідозрили, — сказав Гаррі, коли двері за ними, грюкнувши, зачинилися. Він скинув плащ-невидимку і Ґрипхук зістрибнув з його плечей. Ні Траверс, ні Боґрод анітрохи не здивувалися несподіваній появі серед них Гаррі Поттера.

— Вони «імперіуснуті», — пояснив Гаррі у відповідь на запитальні погляди Рона й Герміони. — Тільки навряд чи я достатньо сильно їх закляв…

І в голові його промайнув спогад про справжню Белатрису Лестранж, яка кепкувала з нього, коли він уперше спробував наслати непрощенне закляття: «Цього треба захотіти, Поттере!»

— Що нам робити? — запитав Рон. — Тікати звідси, поки ще можемо?

— Якщо ще можемо, — засумнівалася Герміона, озираючись на двері в головну залу, за якими зараз щось відбувалося.