— Ми зайшли вже так далеко, що треба йти далі, — сказав Гаррі.

— Добре! — озвався Ґрипхук. — Отже, Боґрод нам потрібен, щоб керувати візочком, бо я вже не маю для цього повноважень. Але для отого чаклуна місця там не вистачить.

Гаррі націлився чарівною паличкою на Траверса.

— Імперіо!

Чаклун розвернувся й швидко закрокував уздовж темної колії.

— Що ти примусив його зробити?

— Сховатися, — пояснив Гаррі і скерував чарівну паличку на Боґрода. Той свистом викликав маленький візочок, що викотився по рейках з темряви. Коли вони сідали у візок, Гаррі здалося, що в головній залі за дверима лунають крики. Боґрод і Ґрипхук сіли спереду, а Гаррі, Рон і Герміона ледве втислися ззаду.

Візок смикнувся й покотився, набираючи швидкості. Вони прогуркотіли повз Траверса, що, звиваючись, як черв’як, втискався в якусь тріщину в стіні, і помчали далі звивистим лабіринтом коридорів, опускаючись дедалі глибше. Гаррі нічого не чув, окрім торохкотіння рейок під візком. Вони обминали величезні сталактити, летіли під землю глибше й глибше, а він увесь час озирався. Вони, мабуть, залишили безліч слідів. Що більше він про це думав, то безглуздішою здавалася думка замаскувати Герміону під Белатрису, та ще й узяти Белатрисину чарівну паличку, про яку смертежери чудово знали, хто її вкрав…

Гаррі ще не бував так глибоко в підземеллях «Ґрінґотсу». На великій швидкості вони круто повернули й побачили перед собою водоспад, що з гуркотом падав просто на рейки, і від якого вже годі було ухилитися. Гаррі почув, як Ґрипхук закричав: — «Ні!» — проте візок не загальмував, і вони в’їхали у водоспад. Вода залила Гаррі очі й рота, він нічого не бачив і не міг дихати. Тоді візочок різко накренився й перевернувся на бік, а всі вони з нього повилітали. Гаррі почув, як візок вгатився в стіну коридору й розбився вщент, почув, як заверещала Герміона, відчув, як невагомо летить у повітрі, як плавно й безболісно приземляється на кам’яну долівку.

— З-закляття «подушка», — пояснила, випльовуючи воду, Герміона, коли Рон допоміг їй устати. На свій превеликий жах Гаррі побачив, що вона вже перестала бути Белатрисою. Тепер вона стояла у завеликій мантії, мокра як хлющ і схожа тільки сама на себе. Рон теж став рудий і безбородий. Вони все це збагнули, дивлячись одне на одного й обмацуючи свої обличчя.

— Злодієпад! — вигукнув Ґрипхук, спинаючись на ноги й озираючи рейки, залиті, як тепер розумів Гаррі, не просто водою. — Він змиває всі чари, все магічне маскування! Вони вже знають, що в «Ґрінґотс» пробралися шахраї і запустили увесь можливий захист!