Гаррі бачив, як Герміона перевіряє, чи не загубила вишитої бісером сумочки, і сам швиденько сягнув рукою під куртку, щоб пересвідчитись, що плащ-невидимка там. Тоді глянув на Боґрода, що спантеличено махав головою. Злодієпад, видно, змив з нього закляття «Імперіус».

— Він нам потрібен, — сказав Ґрипхук, — ми не зайдемо у сховище без ґрінґотського ґобліна. І нам потрібні брязкуни!

— Імперіо! — знову промовив Гаррі. Його голос луною прокотився кам’яним коридором, і він знову відчув п’янку хвилю влади, що шугонула з голови аж до чарівної палички. Боґрод знову скорився Гарріній волі, а його збентежене лице знову набрало чемно-байдужого виразу. Тим часом Рон швиденько підняв шкіряну торбу з металевим знаряддям.

— Гаррі, я, здається, чую якихось людей! — сказала Герміона. Вона націлилася Белатрисиною паличкою на водоспад і крикнула: «Протеґо!»

Вони побачили, як закляття «щит» змінило напрям течії зачарованої води, і вона потекла коридором угору.

— Гарна думка, — похвалив її Гаррі. — Ґрипхуче, показуй дорогу!

— Як ми тепер звідси виберемося? — запитав Рон, коли вони поспішили в темряву за ґобліном. Боґрод, важко сопучи, трюхикав за ними, як старий пес.

— Коли треба буде вибиратися, тоді й подумаємо, — відповів Гаррі й прислухався. Йому здалося, ніби неподалік чути якісь рухи й брязкіт. — Ґрипхук, ще далеко?

— Не дуже, Гаррі Поттер, не дуже…

І ось вони завернули за ріг і побачили те, до чого Гаррі був готовий, та все одно від несподіванки заціпенів разом з усіма.

Попереду сидів на прив’язі велетенський дракон, перекриваючи доступ до чотирьох чи п’яти найглибших сховищ банку. Луска потвори поблякла й де-не-де полущилася за час тривалого підземного ув’язнення, очі стали молочно-рожеві. Задні лапи дракона сковували важкі кайдани, прикуті до величезних паль, глибоко забитих у кам’яну долівку. Величезні шпичасті крила, складені й притиснуті до тіла, заповнили б усе це підземелля, якби дракон їх розгорнув. Дракон повернув до них свою огидну голову й заревів так, що аж каміння затряслось, а тоді роззявив пащеку й вистрілив струменем вогню — вони ледве встигли відсахнутися й рвонули по коридору назад.

— Він напівсліпий, — засапавшись, повідомив Ґрипхук, — але від цього ще дикіший. Та ми знаємо, як його вгамувати. Він знає, що буде, коли з’являються брязкуни. Дай їх сюди.

Рон передав торбу Ґрипхукові, й ґоблін вийняв з неї маленькі металеві інструменти, які, коли ними потрусити, голосно дзвеніли, наче мініатюрні молоточки, що б’ються об ковадло. Ґрипхук роздав їх присутнім. Боґрод покірно взяв свій брязкун.