— Ох, зонди для перевірки чесності, — театрально зітхнув Траверс, — грубо… але ефективно!

Він вийшов на сходи і вклонився чаклунам, а ті провели прутиками по його тілу згори донизу. Гаррі знав, що ці зонди виявляють маскувальні закляття й приховані магічні об’єкти. Розуміючи, що має на роздуми не більше, ніж кілька секунд, Гаррі націлився Драковою паличкою на кожного охоронця по черзі і двічі пробурмотів: «Конфундо!»

Траверс, що зазирав крізь мідні двері у вестибюль, не помітив, як легенько здригалися охоронці, коли в них влучало закляття.

Довге чорне волосся розвівалося в Герміони за спиною, коли вона підіймалася по сходах.

— Хвилиночку, мадам, — зупинив її охоронець, піднімаючи зонд.

— Та скільки ж можна! — гаркнула Герміона Белатрисиним командирським і хамським тоном. Траверс озирнувся, піднявши брови. Охоронець розгубився. Він глянув на тоненький золотий зонд, тоді на свого напарника, що промовив дещо приголомшеним голосом:

— Так, Маріусе, ти вже ж їх перевірив.

Герміона з Роном зайшли в двері, а невидимий Гаррі з Ґрипхуком подріботіли за ними. Гаррі озирнувся, переступаючи поріг. Охоронці стояли й чухали потилиці.

Два ґобліни стояли перед внутрішніми срібними дверима, на яких було викарбувано вірш з попередженням про жахливу кару для потенційних грабіжників. Гаррі глянув на вірш, і його несподівано пронизав гострий, мов ніж, спогад. Він стояв на цьому самому місці того дня, коли йому виповнилося одинадцять, у той найдивовижніший у його житті день народження, а Геґрід височів біля нього й казав: «Як я й мовив: тілько божевільний міг би тут наважитися на грабунок». «Ґрінґотс» здавався йому тоді казковою твердинею, зачарованим вмістилищем його власного золотого скарбу, про існування якого він і не підозрював. Він навіть на мить не міг тоді припустити, що колись повернеться сюди в ролі грабіжника… Але вже за кілька секунд вони всі стояли у просторій, оздобленій мармуром, банковій залі.

За довгою стійкою сиділи на високих стільцях ґобліни, обслуговуючи перших клієнтів. Герміона, Рон і Траверс підійшли до старого ґобліна, що розглядав у лупу важку золоту монету. Герміона пропустила Траверса поперед себе, вдаючи, що пояснює Ронові особливості цієї зали.

Ґоблін відкинув монету, буркнув не знати кому: «Леприконська», і привітався з Траверсом. Траверс передав йому малесенький золотий ключик, ґоблін його оглянув і повернув назад.

До стійки підійшла Герміона.

— Мадам Лестранж! — вигукнув ґоблін, явно переляканий. — Та невже! Я… я до ваших послуг!

— Мені треба зайти в моє сховище, — відповіла Герміона.